Глава 8.1. День Народження

Після такої великої для мене події я так і не змогла заснути за цілу ніч. Все прокручувала в голові поцілунок знову і знову, переживаючи раз за разом мурашки на спині й тепло внизу живота. В моїх мріях наш вчитель історії був Суперменом і носив мене між хмаринок, показуючи краєвиди та оберігаючи від холодного вітру своїми руками. Він раптом в моєму ТОПі зайняв перше місце. І ще засів у серці, здавалось, навіки. Але я ж не настільки дурепа, розумію, що нам не бути разом. Він же приблизно такий далекий, як і той Супермен. Та й чого б це йому обирати мене? Я впевнена, що він знайде собі дівчину свого віку, а не малолітку Дарину з дев'ятого класу.

Наступного дня в школі мені було складно через те, що не спала всю ніч. Уроки стали такими нудними, а в голові постійно гуділо. Проте все це було уже після уроку правознавства.

Олександр Макарович мило усміхнувся мені сьогодні, коли ніхто не бачив. Ця усмішка нічого не обіцяла, це було щось на кшталт підтримки. Мовляв, все гаразд, переживати нічого. Здається, з тим поцілунком і зникла моя боязкість перед вчителем. Я більше не ніяковіла в його присутності. Я насолоджувалась приємним голосом Ясіна і згадувала його м’які м’ятні губи. На серці з’явилась туга від того, що він більше ніколи мене не поцілує.

На шостому уроці, зарубіжної літератури, виявилось, що я забула зробити домашнє завдання. Єлизавета Богданівна невдоволено захитала головою і я зрозуміла – моя мама буде в курсі.

А тепер настав час пояснити плюси та мінуси того, коли твої батьки працюють в школі.

Почнемо з плюсів:

● насамперед, ти зажди в курсі всіх подій і пліток школи, щобільше, ти дізнаєшся про це раніше більшості однокласників;

● якщо тебе хтось образив, нема потреби жалітись батькам, вони й так усе дізнаються від інших;

● не потрібно далеко йти, якщо хочеш поговорити з рідними, сорок сім кроків коридором і ти уже з сім’єю;

●тебе рідко запитують: Ну що там в школі?;

●вчителі інколи завищують оцінки тільки через те, що в школі працює один з твоїх батьків;

● багато хто вважає тебе крутим (хоча це повна маячня).

А тепер мінуси:

●багато хто вважає тебе крутим (а ти простий собі підліток, котрий хоче знайти своє місце в цьому світі);

● коли тебе образили й батьки про це дізнаються, то сварять тебе, незалежно від того, хто винен;

●ти ніколи в житті не зможеш втекти з уроків, тому що все розкажуть твоїй мамі (ну а тоді тебе покарають);

● якщо ти не виконаєш домашнього завдання – ти труп.

Отож, для того, щоб зм'якшити своє довічне ув’язнення до комендантської години протягом місяця, я написала мамі смс просто посеред уроку про те, що я забула про домашнє завдання і відповідь прийшла миттєво.

Мама: Після школи відразу додому. І можеш забути про телефон.

Насправді могло й бути гірше. Тепер я всього лиш покарана. Ненадовго. Місяць-два.

Після уроків мені надійшло повідомлення.

Д.Д. Друг: Все ще сердишся?

Я не відповіла. Натомість підписала хлопця “Донін” і вимкнула телефон. А вдома мама забрала його і сказала, що я покарана на тиждень

Ще вона сказала: “це все через те ваше вогнище і ти більше ніколи туди не підеш”.

Чудесно! І все це за два дні до мого дня народження!

Я швиденько зробила все домашнє завдання і лягла спати, мріючи про нашого вчителя історії, котрий добряче засів у моєму серці.

Через два дні, мама розбудила мене вранці, привітавши з днем народження і сунувши телефон в руки.

– Це тільки на сьогодні, в честь дня народження, потім знову повернеш.

– Дякую, мамо, – усміхнулась їй, – я люблю тебе.

– І я тебе люблю.

В її очах уже зібрались сльози. Тільки моя мама може бути сердитою і суворою, а через мить уже плакати від щастя. Я сказала їй це не через те, що вона мене привітала чи віддала телефон. Просто я й справді її люблю. Вона ж моя мама.

Сьогодні ввечері ми будемо святкувати мій День Народження. Прийдуть Даша і Мирослава. І Донін, звісно, прийде. Хоч я й не розмовляю з ним. І не збираюсь. А ще на святі будуть родичі, мої кузини, мамині друзі та навіть Олександра Ігорівна з чоловіком і сином. Добре, що хоч Ангеліна не прийде. А то при такому розкладі, й свята не потрібно.


Коли уже нарешті, почали приходити гості й ми накрили величезний стіл, я була така втомлена, що мені хоч День Народження, хоч кінець світу – стало байдуже. Але на першому ж тості нам з подругами, ну і Доніну теж, вручили по невеликому келиху шампанського і ми розвеселились. Мама розказала історію про те, як я народилась (чотирнадцятий рік підряд), сказала тост, вручила довгоочікувану коробку з подарунком, не забувши нагадати всім присутнім, що я покарана і поки що не отримаю свій ноутбук.

Шампанське на смак нагадувало ситро, але щось в ньому було таке незвичне, гіркувате. Незабаром я захмеліла і мені стало весело, Мирослава теж хіхікала. Ну як завжди, вона це любить. Було таке дивне відчуття, наче голова йде обертом. Коли ми уже зовсім стали веселитись, заважаючи дорослим розмовляти, нас відправили в мою кімнату. Вона взагалі не була дуже великою, проте шестеро підлітків у ній розмістились спокійно.

Мій брат пішов у свою кімнату, його наша тусовка не цікавила. Донін сів за письмовий стіл , втупившись в телефон. Мабуть, залип на одну зі своїх ігор. А ми з дівчатами сіли на наше ліжко і прийнялись обговорювати все на світі. Одяг, косметику, уроки, вчителів.

Мирослава все хіхікала і перейшла до обговорення хлопців, не соромлячись присутності Доніна. А він вдавав, ніби й не чує. А коли розмова зайшла про поцілунки, то він лише зітхнув і агресивніше почав натискати на екран свого смартфону.