Глава 2.2. Друг

– Дивний ти, Дімка сьогодні. То втікаєш, то зупиняєшся. Значить, слухай сюди! Сиджу я на історії, боготворю Олександра Макаровича, повертаю голову на клас, а він, ну Ден тобто, погляд відводить, наче кіт, що нашкодив. Дивно це все якось. Скільки років не бачив мене і тут на тобі.

– Дарино. Знаєш, що я тобі скажу? – очі хлопця дивились в нікуди, десь в сторону наших будинків. – Прийдеш додому і гарненько роздивись себе у дзеркалі. Все відразу зрозумієш.

Я оторопіла.

– Що невже прищ на носі вискочив? Ні! Ні! Ні! Тільки не це! – я кинулась подушечками пальців обслідувати своє обличчя. – Ну все! А я то думаю, чого це Олександр Макарович так дивився на мене, наче співчував чомусь такому, що рівносильно смертельній хворобі. Ой леле! Все я побігла додому!


Розвернулась і рвонула по вулиці, не дивлячись під ноги. А потім зупинилась і повернулась. Хлопець досі стояв на місці.

– Міг би ще зранку мені про це сказати, – крикнула я, – негідник-найкращий-друг!

Дімка у відповідь посміхнувся, опустив голову і похитав нею, повільно крокуючи за мною. Та чекати мені його не хотілось. Я повинна сказати мамі, що завтра не йду до школи, тому що в мене прищ.

Через чотири хвилини, я уже була у своїй кімнаті перед дзеркалом, роздивляючись обличчя з усіх сторін. Я підходила до дзеркала, відходила знову. Підставляла лоб, підборіддя, щоки, все-все-все. Але нічого, крім маленького почервоніння на крилі носу, котре залишилось від минулого прища я не знайшла.
А потім стала перед дзеркалом в повен ріст і стала себе розглядати. Ну я і я. Нічого не змінилось. Волосся те ж саме. Трішки підросла. І потовстішала, довелось купувати новий одяг в школу після літа. Ну груди трохи виросли. Обличчя спалахнуло червоним. Ну невже це все через груди? Я не вірю. Отож, настав час звернутись за допомогою мами.

– Мамо! Мамо! – кричала я на весь будинок. – Йди сюди, будь ласка! Мені потрібна твоя допомога.

– Дарино, тобі потрібно припиняти отак горланити, – мама була розсерджена, – тобі уже не п'ять років, щоб я бігала за тобою і ловила отак по дому.

– Мам, я змінилась? – спокійно запитала я, проте мама насторожилась.

– Що ти маєш на увазі, доню?

– Сьогодні на мене всі витріщались в школі, а потім Дімка сказав, що я змінилась. Сказав, що я маю роздивитись себе у дзеркалі.

– Даринко… – мама набрала повні груди повітря, затримала його на мить, а потім з шумом випустила. – Так, ти змінилась. Я не буду брехати. Я боялась цього. Тобі уже чотирнадцять, ти так швидко дорослішаєш, – на очах у мами з’явились сльози і я зрозуміла, що до добра це не доведе, – я так боялась цієї розмови й зовсім до неї не готова.

Святі кошенята! Та вона ж зараз такого наговорить, що мені потім крізь землю захочеться якомога далі від світу заховатись від сорому!

– Даринко, я розумію, що тобі уже давно подобаються хлопчики, але прошу….

– Ні! Ні! Ні! Мамо, перестань, я ПРОШУ тебе. Ти от зараз мені нічого нового не розкажеш, а тільки зробиш гірше, що мені захочеться крізь землю провалитись! Благаю, припини…

Очі мами стали розміром з медаль, що дають на олімпійських іграх. От халепа! Вона все не так зрозуміла.

– Я не це мала на увазі, – багряні плями поповзли по моєму обличчі, – я хотіла сказати, що… що… мам, не дивись так, бо ти мене до інфаркту доведеш, клянусь. Я нічого такого не робила.

Зрозуміла, що ходжу туди сюди по кімнаті, в той час, як мама уже опустилась на ліжко і нервово теребила свої пальці.

– Я просто знаю ці всі… штуки про… про тичинки та маточки… ну розумієш… я… не питай, звідки, я від однокласників це знаю. І взагалі, нам в школі часто розказують, що потрібно оберігатись… ну ти ж розумієш….

Очі мами округлились до розміру моєї голови, а рот відкрився і щелепа звисала, наче вона привид побачила.

– Ну гаразд, дякую, що ти до мене зайшла, – я взяла все ще шоковану маму за руку і витягла її до дверей, – і допомогла. А тепер я мушу робити уроки, бо завтра історія і фізика, а Ясіни не люблять, коли домашнє завдання не виконане. Побачимось за вечерею, я люблю тебе.

Швидко виштовхала свою німу маму за двері, чмокнула у щоку і закрила двері перед її шокованим носом. Ну й деньок. Ну й початок навчально року! Це все музика! Ні, ну от хто починає четверть з Музичного мистецтва? Що за дурощі?