Глава 1.5. Музичне мистецтво

– Дарино, ти заходиш до класу? – знайомий приємний і солодкий голос пролунав за моєю спиною. Я завмерла. Олександр Макарович. Але чому…? Зараз, здається фізика має бути. Чи…? Я переплутала? А можливо він іде у сьомий А чи одинадцятий Б, що далі по коридору? Так…не панікую. Потрібно розвернутись. Давай, Дарино, ти зможеш, давай. Я повільно підняла одну неслухняну ногу і повернула її трохи вбік, потім іншу. От я підвела погляд і почервоніла вкотре за сьогоднішній день.

– Я….я… я просто… – ну і що я могла говорити? А головне як? Як можна говорити, коли на тебе дивляться блакитні очі з-під окулярів? І навіщо він їх одягнув? Я точно впевнена, що в нього прекрасний зір.

– Ну що ж, гадаю ти маєш зайти. Зараз буде урок історії, – губи вчителя розтягнулись в усмішці.

– Я… я…

Ну і як накажете поводити себе перед учителем, в якого закохана вся школа? Та ним навіть молоденькі вчительки захоплюються. Я вклепалась у нього ще в першому класі, коли він вчився у випускному. В таких неможливо не закохатись.

Зберись, Дарино, зберись. Ти уже тут тупиш годину. Хоча ні, насправді секунди пройшли, але для мене час зупинився. Я змусила себе вирватись із заціпеніння і зайти до класної кімнати. На щоках рум’янець. Відразу за мною – Олександр Макарович. На мені дурний вираз обличчя разом із задоволеною посмішкою. Я підняла погляд та зрозуміла, що на мене дивляться вісімнадцять пар очей, в тому числі й Ден. На мить я зупинилась на ньому, різко опустила погляд і швиденько дісталась до свого місця.

– Добрий день, дев’ятий клас! Сідайте, будь ласка. Як провели літо?

Олександр Макарович усміхається всім учням, а вони у відповідь усміхаються йому. Не має в школі жодної людини, яка б не поважала нашого улюбленого вчителя. Його люблять усі. З жіночою половиною все зрозуміло. А про чоловічу зараз вам все поясню. Річ у тому, що Олександр Макарович багато часу проводить зі своїм братом Деном. Вони й на дискотеку разом ходять, і на багаття щосереди (про котре я розповім пізніше, ох, як же я туди мрію потрапити), і в походи. Навіть канікули разом проводять. А у Дена багато друзів. Не просто багато, а дуууууже багато. І виходить так, що Олександр Макарович серед них найдоросліший. От вони всі його і слухають, як свого старшого брата. Серйозно, якщо не дай Боже якусь гидоту молодь натворила в нашому селі й про це дізнався Олександр Макарович, відразу буде серйозна розмова. І винуватець потім ходить засмучений і жалюгідний, бо соромно йому. Дякувати Богу, я ні разу не вляпувалась в такі історії, бо я погоджусь крізь землю провалитись, аніж дізнатись, що ж такого говорить наш вчитель історії учням, що вони стають слухняними та хорошими.

– Добрий день! – відповідаємо хором ми й шумно сідаємо, намагаючись перекричати одне одного, щоб мерщій розповісти про свої літні пригоди.

Олександр Макарович підійняв руку вверх і всі затихли. Це свого роду його фірмовий жест для втихомирення учнів. Я оглянула весь клас, повернувши тихенько голову і мої очі зловили на собі погляд Дена. Швидко відвернулась. Що такого могло трапитись, що сам Денис на мене витріщався? Ну нічого собі заявочки!

– Отож, давайте всі по кілька слів про своє літо, а тоді розпочнемо урок.

Я запанікувала. Олександр Макарович завжди опитує нас в порядку зліва направо. І першою була я. Зазвичай я не боялась, тому що історія – найулюбленіший предмет старших класів завдяки вчителю. Який, до речі, теж є найулюбленішим в усій школі (здається я про це не говорила… хоча, може один раз).

Олександр Макарович, мабуть, побачив паніку на моєму обличчі, тому що миттю вирішив ситуацію:

– А давайте цього року ми будемо починати з кінця! Отож, Денис, розкажи нам про своє літо. Кілька слів.

– А чому я? Нехай Даня перший! – почав обурюватись хлопець. Тільки він міг це робити, тому що за вчительським столом сидів його брат. Брови Олександра Макаровича поповзли вгору і Ден відразу все зрозумів:

– Гаразд, гаразд. Ми з сім’єю були на морі за кордоном. Я, моя мама, тато, мій старший брат, а також його…

– Гаразд, Ясін, достатньо, дай іншим висловитись, – перервав Дена Олександр Макарович. Мені здалось на мить, що вчитель розізлився, проте я впевнилась, що це не так, коли він уже усміхався, слухаючи розповідь Мар’яни про веселку, яку вона бачила в липні. Наче дитина п’ятилітка, чесне слово. Веселку вона бачила...

Пройшло 10 хвилин уроку, перш ніж черга дійшла до мене. Ми встигли послухати, як Ангеліна відпочивала в Єгипті, а Люлля їздив до столиці, провідати своїх родичів.

– Я ніде не була і все літо сумувала за школою і друзями, – щиро відповіла я і вчитель засмутився на мить.

– Ну що ж, – вираз обличчя Олександра Макаровича миттю змінився, – темою сьогоднішнього уроку буде “Ранній новий час в історії України”.

Всі уроки Олександра Макаровича я уважно слухаю і конспектую найголовніші моменти. Я сама уважність, тому що ми не можемо підвести нашого “умовного” лідера. Я навіть підозрюю, що наш директор школи в курсі цієї ситуації. Маю на увазі те, що наш вчитель історії повністю тримає під контролем нашу школу.