Глава 1.4. Музичне мистецтво

Мої однокласники ще досі репетують під баян, а от Ангеліночка навіть в центр класу вийшла, пританцьовуючи під музику. Хіба ж я винна, що мені ведмідь на вухо наступив? Мені б краще у волейбол та футбол пограти. В спортзалі я у своїй стихії. На відміну від відьомської трійці (це я про Ангеліну та її подружок). Жанка навіть минулого року вибила собі звільнення у мед.пункті. Тільки щоб не зганьбитися перед Деном на фізичному вихованні. Так, так, вона в нього теж закохана. Як і Вітка. І всі інші дівчата нашого класу. Крім Оленки, звичайно. Вони з Романом разом. Ну типу зустрічаються, розумієте, так?

Дзвінок. Нарешті! Я підстрибнула зі стільця і мерщій побігла до виходу, не дочекавшись дозволу учителя. Відкрила двері та через два стрибки опинилась перед дверима десятого А. Приклала вухо до дверей та почула, як Макар Олегович прощається з класом. Розчахнула двері та пробігла повз директора, кидаючи йому скупе вітання, до задньої парти й стрибнула в обійми мого кращого друга і сусіда – Дімки Доніна.

Ми не бачились ціле літо. Батьки відправили його в спортивний літній табір, а потім до родичів в Одесу. Перед уроками в мене не було часу з ним побачитись, адже цей пройдисвіт запізнився. З поїзда – відразу на урок. З корабля на бал, як то кажуть. 

Ми з ним дружимо з самих пелюшок. Я бачила його голим, коли йому було п'ять, а він знає, що я таємно закохана в Ясіних. А ще я знаю, що Дімка сходить з розуму від однокласниці Поліни, але боїться їй про це сказати. От так і живемо.

– Ну ти й виросла, Даринка! Нічого собі! Ми ж тільки три місяці не бачились, а ти он яка уже висока! Скільки? Метр шістдесят чи більше? Скоро мене вже наздоженеш, – Дімка викрикував це на весь клас, привернувши занадто багато уваги до моєї персони. Хлопець підняв очі та обвів поглядом весь клас: – Мабуть, вийдімо краще.

Дві Маринки, однокласниці Дімки, провели мене злим поглядом. В класній кімнаті стояла тиша. На присутніх були різноманітні вирази обличчя – від прихованого сміху до щирого здивування.

– Чого це вони так вилупились, наче вперше побачили мене? – сердито кинула я, коли ми опинились в коридорі. Вчитель початкових класів, що проходив повз, захитав готовою він моїх “словечок”.

– Дарино, ти змінилась. Я тебе впізнав лише тоді, коли ти вже повисла на моїй шиї, – Дімка засміявся, – ти…ти красуня.

Я відчула, що мої щоки стали багряного кольору, ще темнішого ніж моя червона блузка.

– Перестань…. Що ти мелеш?

І тут до мене дійшло…

– Ти хочеш сказати, що до цього я була потворою?

Стала дубасити його кулаками в груди, хлопець намагався вирватись, підставити свої руки, загороджуючись, проте я завжди була прудкішою від нього.

– Як ти тільки смієш так говорити мені! Ти був моїм кращим другом все моє життя і тепер я дізнаюсь, що була потворою весь цей час!

Я забарабанила по його грудях ще частіше, від чого він наче заспівав моє ім’я:

– Дарина-а-а-а-а… п-е-е-е-ереста-а-а-а-а-ань, будь лаааааска, я не це ма-а-а-ав на увазі.

З мого класу вийшов Микола Павлович і зробив зауваження:

– Фафлей, ти поводишся неналежно! Зриваєшся з уроку, тікаєш, тепер от бійка. Я поговорю з твоєю мамою.

Я покинула молотити груди мого друга, якого наразі уже пробачила і повернулась до вчителя:

– Пробачте мені, Миколо Павловичу, я просто не бачила цього негідника три місяці, тому не можу тримати руки далі від нього. Такого більше не повториться. Обіцяю вам, – щиро усміхнулась, злегка примруживши очі.

– Ну гаразд. Причин не вірити тобі в мене немає. Ти не обманювала мене жодного разу. Але не дай Боже….

– Бог не дасть, я впевнена, Микола Павлович. А ще більше я впевнена в собі.

Учитель відкрив рот для того, щоб відповісти мені, проте передумав і пішов у сторону вчительської, притримуючи перед собою новенький баян. Ми почули дзвінок на урок.

– Даринко, пробач. Я не те мав на увазі, що ти подумала. Ти й була гарною, просто стала ще красивішою, – Дімка обійняв мене на секунду, а потім відразу відсторонився, на його обличчі застигла гірка усмішка. – Жаль, що через твої побої ми не змогли поговорити. У мене зараз Євгенія Картоплівна, після уроку зустрінемось тут. Не раджу з’являтись в моєму класі найближчі три дні. Вони повинні забути, як ти кидаєшся мені на шию, інакше подумають, що ми зустрічаємось.

Дімка засміявся і пішов до класу.

Євгенією Картоплівною називає так 10-й А свою вчительку біології Євгенію Денисівну. Я уже й не пам’ятаю, як це прізвисько до неї приклеїлось, проте Дімка мені цю історію розповідав. Я точно знаю, він мені все розповідає. Звичайно ж, цей красень зі світло-карими очима (як говорить його тато “очима темного пива”, хоча я вважаю їх медовими) повинен мати бездоганну репутацію, коли він вирішить признатись в коханні Поліні. Мені здається, коли нарешті це трапиться, то у світі народиться єдиноріг або якийсь гном прилетить на веселці, чи школа перевернеться вверх дном. Ну, ви розумієте, що цього не трапиться ніколи.