26. Битва під Повним Місяцем та кришталеве пекло

​Вибух нижніх дубових дверей відгукнувся подвійним луном під скляним куполом оранжереї. Повітря на даху миттєво здригнулося: мідна чаша на вівтарі випустила стовп отруйного, фіолетово-зеленого полум’я, яке вдарило прямо в нічне небо.

​Дарина не встигла завершити надріз на зап'ясті. Сила вибуху хитнула гранітний вівтар, і крапля її крові впала не в закипіле Насіння Прарослини, а на розжарене мідне коло.

​Потемнілий Алатир на її шиї дико заверещав.

​Уся отруйна магія, яку Ян накопичував тижнями, разом із нищівною люттю самої Дарини, вирвалася назовні темним, багряно-чорним смерчем. Скляні панелі верхнього ярусу пішли глибокими, павутинними тріщинами, а хижа лоза на стінах засичала, випростовуючи свої чорні шипи мов зграя розлючених змій.

​— Вони вже тут, моє світло! — закричав Ян. Його обличчя перекрутила викривлена, жорстока посмішка. Він розвів руки, і з його долонь вирвалися дві довгі смуги чернечої, отруйної тіні. — Вони прийшли забрати твоє Джерело! Покажи їм, на що здатна спадкоємиця Ковальчуків!

​Дарина повернулася до сходів. Її волошково-сині очі більше не відображали людських почуттів — у них палав сухий, випалюючий вогонь. Вона підняла обсидіановий ніж, і довкола її пальців миттєво заплелися темні, хижі батоги з отруйної лози.

​На кручених чавунних сходах оранжереї панувало справжнє пекло.

​Загін Білих Вартових у важких срібних обладунках проривався нагору, карбуючи крок. З їхніх довгих списів виривалися смуги сліпучого, морозно-білого світла, яке з тріскотом випалювало темний туман та підступаючу лозу. Магістрка Лада йшла в центрі загону. Її срібний жезл випромінював настільки потужну магію Покори, що навіть повітря довкола неї замерзало, перетворюючись на крихітні сніжні голки.

​— Заблокувати периметр! — лунав її суворий, нещадний голос. — Очистити сходи від Темних! Якщо дівчина ступить на коло ритуалу — застосувати запечатувальні руни Третього рівня!

​Але назустріч їм із тіней верхніх галерей вже вистрибували підручні Яна — студенти-відьмаки на чолі з Денисом. Їхні обличчя були затягнуті чорними хустками, а в руках вони тримали ритуальні кинджали та мішечки з отруйною блекотою.

​— За Темне коло! — закричав Денис, кидаючи в бік Вартових кулю з густого, сукровичного диму.

​Простір між ярусами вибухнув магічним хаосом. Срібне світло Білих зіткнулося з фіолетово-чорною отрутою Темних. Дзвін криці, тріск магічних розрядів і дзюрчання розбитого скла злилися в один суцільний, гучний гул. Вузенькі чавунні сходи стали ареною жорстокого, безжального бою.

​Дарій та Катря проривалися слідом за загоном, але не разом із ними, а трохи збоку — по вузькій технічній драбині, що вела до верхніх оглядових містків.

​Дарій рухався мов блискавка. Його срібний ніж Захисту відбивав темні закляття Дениса та його підручних, не дозволяючи отруті торкнутися Катрі. Срібні символи на його жупані сяяли яскравим, чистим вогнем, розриваючи туман.

​— Катре, тримайся за мною! — закричав Дарій, відбиваючи черговий удар темного батога, що вилетів із тіні. — Вони зараз заблокують верхній майданчик! Мені треба пробитися до Дарини до того, як Лада почне запечатування!

​— Я йду! — задихаючись, кричала Катря. Вона ледь утримувала важку торбу, але не випускала з рук срібний оберіг. — Тільки спробуй мені підставитися під ніж, сіроокий! Я вас обох звідси на плечах винесу!

​У цей момент на верхньому майданчику, біля самого вівтаря, Дарина ступила на край містка.

​Вона побачила Білих Вартових, які висувалися зі сходів, витісняючи Дениса та інших темних студентів. Вона побачила білий плащ Магістрки Лади, чий срібний жезл уже піднімався для вирішального удару. І у її свідомості знову спалахнула сфабрикована картинка: палаючий ганок Яблунівки, знищені соняшники та нерухоме тіло бабці Олени.

​— НІКОЛИ! — не людським, страшним криком розітнула ніч Дарина.

​Вона вдарила обсидіановим ножем об гранітний вівтар.

​Зeмля під підлогою оранжереї здригнулася. Усі рослини, які росли на нижніх ярусах — від давніх троянд до важких пальм — під впливом її отруєного Джерела миттєво трансформувалися. Їхні стебла вкрилися чорними шипами, листя перетворилося на гострі, залізні леза. Замикаючи коло, хижа лоза вибухнула вгору, пробиваючи чавунні перекриття й розриваючи сходи на шматки.

​Двоє Білих Вартових не встигли зреагувати — важкі стебла лози обплели їхні обладунки, відкидаючи геть, на нижній ярус.

​Магістрка Лада зупинилася на залишках чавунного майданчика. Її волошково-сині очі зустрілися з волошковими очима Дарини.

​— Зупинися, дитино! — закричала Лада, і в її голосі вперше крізь суворість пробився справжній, дикий страх. — Ти нищиш власну душу! Цей ритуал — брехня! Ян використовує тебе як паливо!

​— Ви спалили мій дім! — вигукнула Дарина, і з її очей потекли багряні, отруєні сльози. — Ви вбили мою бабусю! Ви прийшли зробити мене порожньою! Я не зупинюся, поки не випалю ваш Орден до останнього каменю!

​Ян, який стояв за її спиною, схопив мідну чашу з киплячим Насінням Прарослини й підніс її прямо до обличчя Дарини:

​— Впийся цією силою, Дано! Прийми її повністю! Пролий свою кров зараз!

​Дарина занесла обсидіановий ніж над зап'ястям для другого, вирішального удару.