23. Поле відчайдушного слова та відлучення від світла

​Вечірнє небо над містом остаточно втратило барви і розтеклось важким, чавунним свинцем. Повний Місяць завис над вежею центрального корпусу, мов розжарене, мідне око, заливаючи засніжені дахи та замерзлі алеї ботанічного саду гнітючим, жовтуватим сяйвом. Повітря протяжно гуділо — магічні струми міста натяглися до межі, ніби перед потужним розрядом блискавки.

​У великій залі під куполом бібліотеки панувала тиша, яка тиснула на вуха з силою глибинного занурення.

​Дарій стояв у центрі ритуального кола, не зводячи очей із трьох постатей у білих плащах. Срібні символи на його жупані блідо пульсували, віддзеркалюючи тривогу господарюючої в ньому сили. Ліве плече знову відгукнулося гострим, тягучим болем — не від рани, яку зцілила Дарина, а від відчуття неминучої катастрофи, що наближалася з кожною хвилиною.

​— Ви чините помилку, — голос Дарія пролунав дзвінко, розбиваючи важку мовчанку залу. — Ви судите її за наслідками, не бажаючи бачити причин! Вона не ворог Ордену. Вона — жертва тонкої, отруйної маніпуляції, яку Ян плекав місяцями!

​Магістрка Лада повільно склала довгі, бліді пальці перед собою. Її волошково-сині очі горіли в напівтемряві, мов дві згасаючі зоряні іскри, але в них не було ні гніву, ні сумніву — лише суха, крижана рішучість.

​— У магічному балансі немає поняття «жертва», Дарію, — її голос був подібний до шелесту сухого листя під ногами. — Є лише факт: Алатир роду Ковальчуків отруєний. Джерело Творення, яке мало залишатися чистим, зараз випромінює темний вихор. Вона погодилася на ритуал. Вона ступила до занедбаного корпусу Б з власної волі, охоплена люттю.

​— Бо її змусили вірити в брехню! — гаряче заперечив Дарій, роблячи крок уперед. Його чоботи сухо хруснули по старовинній паркетній дошці. — Ян використав залишкову магію Прарослини й створив фантом спаленого хутора! Вона переконана, що ви знищили її дім і вбили бабусю! Вона йде на дах оранжереї не задля зла, а задля захисту того, що любить! Справжня причина її люті — це біль втрати, а не темрява душі!

​— І саме цей біль робить її смертельно небезпечною, — втрутився другий Старійшина, чий голос тріщав, мов сухостій у вогні. — Некерована сила Творення, спотворена болем та ілюзією, здана розірвати бар'єр між світами. Якщо її Алатир спалахне на даху оранжереї під цим Повним Місяцем, отрута розійдеться по всіх жилах землі в цьому секторі. Ми не можемо дозволити собі розкоші жаліти дівчину.

​— Ми можемо розвіяти ілюзію! — Дарій озирнувся на Старійшин, шукаючи хоча б тінь розуміння в їхніх застиглих обличчях. — Дозвольте мені прорватися до неї до початку ритуалу. Дозвольте показати їй, що Яблунівка ціла! Якщо вона побачить правду, її Алатир скине чорноту. Вона сама відштовхне Яна!

​Магістрка Лада повільно підвелася з-за столу. Вона окинула Дарія довгим, проникливим поглядом, у якому на коротку секунду промайнула гірка, глибинна печаль.

​— Ти сліпий, Дарію, — прошепотіла вона. — Твоє серце зв'язане з нею. Ти дивишся на неї й бачиш дівчину, яку прагнеш урятувати, а ми бачимо спадковість Ковальчуків. Наш рід завжди був занадто пристрасним. Вони віддають себе магії повністю, без залишку. І якщо така душа ступає на стежку темряви, її вже не повернути простими словами.

​— Вона зцілила мене! — вигукнув Дарій, вказуючи на своє плече. — Коли її оніксовий перстень був цілим, коли її розум дурманила отрута, вона все одно розбила темний камінь і віддала останні сили, щоб врятувати моє життя! Це не шлях темряви, Магістрко! Це серце, яке все ще пам'ятає світло!

​Лада мовчала кілька секунд. Потім вона ступила з закругленого помосту, і її білий плащ плавно ковзнув по підлозі.

​— Твоя відданість робить тобі честь, Вартовий, — суворо мовила вона. — Але твоя неупередженість втрачена. Ти більше не здатний тверезо оцінювати загрозу. Ти підставився під удар у сховищі, ти дозволив їй забрати Насіння Прарослини, а тепер ти пропонуєш ризикувати безпекою всього міста заради примарного шансу на її очищення.

​— Я прошу лише годину! — у голосі Дарія звучав відчай. — Дайте мені один шанс!

​— Ні, — відрізав перший Старійшина, підводячись з місця. Його висока постать закрила світло місяця з вітражного вікна. — Рада прийняла рішення. Загін Білих Вартових уже висувається до оранжереї. Їхній наказ чіткий: заблокувати периметр, перервати ритуал і повністю запечатати Джерело разом із носієм. Дівчина буде позбавлена магії та взята під варту Ордену.

​Дарій відчув, як усередині все похололо. Запечатування сили для мага Творення означало повільне, болісне згасання. Це було гірше за фізичну смерть — це означало перетворити живу, чутливу душу Дарини на пустельне, випалене згарище, де більше ніколи не проросте жодна травинка.

​— Я не дозволю вам зламати її, — тихо, але незламно мовив Дарій, стискаючи кулаки.

​Магістрка Лада подивилася на нього з важким зітханням:

​— Ти забуваєш про свою присягу, Дарію. А тому... Рада усуває тебе від цієї справи.

​Вона піднесла тонку, бліду долоню. У повітрі миттєво спалахнула срібляста руна Покори.

​Дарій відчув, як його тіло сковав важкий, невидимий панцир. Магічні потоки у його жилах заціпеніли, мов сковані кригою. Його ноги прирослі до кам’яної підлоги, а срібний ніж на поясі глухо забряжчав, втрачаючи своє сяйво.

​— Ти залишишся в цій залі під вартою, поки загін не завершить операцію в оранжереї, — мовила Лада, повертаючись до столу. — Це для твого ж блага. Коли все скінчиться, ти зрозумієш, що іншого шляху не було.