20. Зламаний зв'язок, тривожні передночі та отруйний аванс

​Недільний вечір опустився на місто важкою, свинцевою ковдрою. Знищення чорного оніксу в оранжереї не минуло безслідно для магічного поля навколо коледжу: близько п'ятої години вечора туманний купол Яна над гуртожитком почав нервово пульсувати, пійшовши глибокими фіолетовими тріщинами. Повітря просочилося дивним, тріскучим електричним гулом, від якого в студентів псувався настрій, а на шибках вікон випадав дивний, маслянистий іній.

​У кімнаті дівчат панувала напружена тиша.

​Після повернення з ботанічного саду Дарина здавалася іншою. Вона більше не згорталася калачиком на ліжку й не дивилася в одну точку згаслим поглядом. У її волошково-синіх очах знову з'явилося те давнє, вперте світло, яке пам'ятне було ще з Яблунівки. Проте це світло межувало з болісним усвідомленням власної провини. Вона сиділа за робочим столом і повільно, дбайливо перев'язувала льоняною стрічкою покалічену ляльку-мотанку, яку Катря знайшла під її подушкою.

​— Ти впевнена, що він не відчує твоєї зміни одразу? — стиха запитала Катря, готуючи на маленькій плиті трав'яний чай із залишків чебрецю, який вона таємно принесла для Дарія.

​— Він вже відчув, — відповіла Дарина, опускаючи очі на свої долоні. На лівому зап'ясті бліднули чотири цятки від шипів хижої лози. — Чорний онікс був не просто каменем. Це був його канал, його «поводок», через який він заливав у мою душу свою отруту. Коли камінь розпався на порох, цей канал обірвався з тріском. Ян знає, що я прокинулася. Питання лише в тому, що він зробить далі.

​Катря підійшла до неї, поставивши дві паруючі кружки на стіл.

​— Дарій правий, Дарино. Нам треба бути обережними. До Повного Місяця залишилася лише одна ніч. Якщо Ян зрозуміє, що ти йдеш на ритуал як ворог, а не як слухняне знаряддя, він використає Дениса та Марту... або спробує замкнути тебе десь у підвалі.

​— Не замкне, — твердо мовила Дарина, торкаючись срібного Алатиря.

​Зірка під її одягом більше не пекла отруйним морозом. Хоча чорна пляма на сріблі не зникла повністю — вона залишилася важким нагадуванням про пролиту кров Дарія та створення темної лози, — Алатир знову випромінював м’яке, ледь відчутне сонячне тепло. Серце дівчини знову належало їй самій.

​Раптом повітря в кімнаті різко похолодало.

​Полум’я невеликої свічки на столі витягнулося в довгу, тонку нитку й посиніло. По підлозі поповз важкий, сухий холод, який пахнув згаслим полином і мертвим ґрунтом.

​За дверима коридору лунали повільні, важкі кроки. Вони зупинилися прямо перед їхніми дверима.

​Катря затамувала подих, підхопивши зі столу важкий залізний подвісник. Дарина повільно підвелася, закриваючи подругу плечем.

​Двері не відчинилися. Замість цього з-за дерев'яної панелі долинув голос Яна. Але це був не той гнучкий, солодкий голос романтичного юнака, який розмовляв із Дариною тижнями. Це був сухий, металлічний шепіт, позбавлений будь-яких людських емоцій.

​— Ти зламала камінь, Дано, — просичав Ян. Його подих, здавалося, пробивався крізь шпарини дверей, осідаючи сірим пилом на замочній шпарині. — Ти вирішила, що ти розумніша за мене? Ти гадала, що зможеш повернутися до свого мізерного, сопливого життя?

​Дарина зробила крок до дверей, випроставши спину.

​— Я більше не твоя лялька, Яне, — голосно й виразно мовила вона. — Твій онікс був брехнею. Твоя магія — це паразитування на болю. Я знаю правду про Насіння Прарослини й про те, що ти хочеш зробити з містом.

​За дверима запанувала коротка, зловісна тиша. Потім долунав тихий, різкий сміх, від якого по спині дівчат пробіг табун крижаних мурашок.

​— Правда?.. — прошепотів Ян. — Ти знаєш лише те, що тобі дозволили дізнатися твої білі ляльководи. Ти гадаєш, що звільнилася? Ні, пташко. Ти лише прискорила свій вирок. Я хотів дати тобі шанс стати володаркою нової ери поруч зі мною. Я хотів, щоб ти добровільно віддала мені джерело. Але якщо ти обираєш бунт... ти віддаси його в судомах.

​— Забирайся геть! — закричала Катря, міцніше стискаючи залізо.

​— Завтра о півночі, — продовжив Ян, ігноруючи крик рудої дівчини. — Повний Місяць зійде над дахом занедбаного корпусу Б. Хижа лоза вже розрослася по всіх стінах лабораторії. Вона голодна, Дано. І якщо ти не прийдеш туди власноруч о дванадцятій годині... я випущу її на цей гуртожиток. Вона проросте крізь підлогу кожної кімнати. Вона вип'є кожного студента, який зараз спить у своїх ліжках. І їхня кров буде на твоїх руках.

​— Ти не наважишся... — прошепотіла Дарина, відчуваючи, як жах знову стискає її горло.

​— Перевір мене, — відрізав Ян. — О півночі, Дано. Або ти стаєш у коло й віддаєш чисту силу для «Оніксового серця»... або цей коледж перетвориться на цвинтар. Вибір за тобою, моя «чиста» Коваль.

​Кроки за дверима віддалилися. Тінь, що тиснула на дверний отвір, повільно розвіялася, а полум'я свічки знову стало звичайним, жовтувато-теплим.

​Катря безсило опустилася на стілець:

​— Він божевільний... Він дійсно це зробить! Він розведе цю лозу по всій будівлі!

​Дарина стояла нерухомо, дивившись на замок дверей. Вона зрозуміла: Ян загнаний у кут. Втративши ментальний контроль над нею, він скинув маску шанувальника й перейшов до відкритого шантажу. Він знав її слабке місце — її нездатність пожертувати чужими життями заради власного порятунку.