19. Зелене укриття, загоєний слід та правда про Білий Орден

​Недільний ранок виявився сухим, але пронизливо-холодним. Сизий туман, яким Ян огородив гуртожиток, після нічного бунту Дани трохи відступив, осівши дрібною росою на пожовклій траві, але відчуття ізоляції не зникло. Вулиці навколо коледжу здавалися відлюдними, а повітря все ще зберігало легкий, маслянистий присмак сушеного полину.

​Дарина майже не спала. Після того як Ян пішов, вони з Катрею просиділи до світанку, проговорюючи кожну дрібницю. Катря розповіла їй про зустріч із Дарієм, про підземний хід під вежею та про те, що Білий маг не шукає її смерті.

​Провина й страх розривали дівчину зсередини. Спогад про закривавлене плече Дарія та його тихо-прощальний голос у сховищі підземелля не давав їй дихати. Вона мусила переконатися, що він живий. Вона мусила вибачитися.

​О дев’ятій ранку, скориставшись тим, що Ян з Денисом зачинилися в цоколі, готуючи матеріали для ритуалу Повного Місяця, Дарина непомітно вислизнула з гуртожитку. За вказівкою Катрі вона попрямувала до віддаленого куточка ботанічного саду — до старої міської оранжереї.

​Ця скляна споруда з круглими куполами була зведена ще на початку минулого століття. Більшість її шибок давно потемніли від пилу та часу, а деякі були вибиті й забиті сухими дошками. Всередині панувала особлива, напівсонна атмосфера: під високими стелями розрослися дикі папороті, вікові фікуси та сплетіння виноградних лоз, створивши справжні зелені джунглі посеред кам'янистого міста.

​Дарина обережно відчинила важкі залізні двері, які відповіли тихим, протяжним рипінням.

​— Катрусю?.. Це ти? — долунав із глибини зелених хащів тихий, слабкий голос.

​Дарина затамувала подих і зробила кілька кроків углиб. Взуття мовчки потопало в мокрому моху, що вкривав тріщини кахляної підлоги.

​За густими кущами деревоподібної папороті, біля круглої чаші сухого фонтану, сидів Дарій. На ньому не було його темного плаща — лише біла лляна сорочка, лівий рукав якої був розрізаний і заплямований засохлою, темно-червоною кров'ю. Його обличчя залишалося смертельно блідим, під сірими очима залягли глибокі тіні від виснаження, а спиною він спирався на струхлявілий дерев’яний вазон.

​Коли він підвів голову й побачив Дарину, його прозоро-сірі очі на мить замиготіли здивуванням, а потім у них спалахнуло спокійне, тихе тепло.

​— Даринко... — тихо мовив він, намагаючись підвестися.

​— Ні, не вставай! Будь ласка, не рухайся! — вигукнула вона, кидаючись до нього й опускаючись на коліна прямо в мох.

​Її руки тремтіли, сльози миттєво затуманили зір. Вона подивилася на його ліве плече, де під розірваною тканиною виглядала важка, глибока рана від її власного темного удару. Краї рани були обпечені, вкриті сухим, фіолетовим нальотом від полинової отрути, яка заважала природному затягуванню тканин.

​— Пробач мені... Боже мій, Дарію, пробач мені... — зашепотіла вона, закриваючи обличчя тремтливими долонями. — Я не хотіла... Я була божевільною. Я вірила йому...

​Дарій повільно розтиснув свою праву, неушкоджену долоню й обережно, ледь торкаючись, поклав на її зап'ястя — прямо над тими чотирма червоними цятками, які залишила на шкірі Дарини хижа лоза.

​— Не плач, — м’яко сказав Білий маг. Його голос лунав тихо, але в ньому не було жодної краплі докору. — Ти прийшла сюди сама. Це означає, що туман Яна більше не має над тобою повної влади. Це коштувало мого плеча, але це занадто мала ціна за твоє пробудження.

​Дарина підвела обличчя, витираючи сльози кулаком:

​— Я можу допомоготи. Научи мене... На хуторі бабця Олена вчила мене замовляти рани й знімати отруту травами. Але тут... тут моя власна магія поранила тебе. Як мені її очистити?

​Дарій трохи посміхнувся, вказуючи поглядом на невелику полотняну торбинку, що лежала поруч у моху:

​— Там є сухий чебрець і джерельна вода з Яблунівки, яку принесла Катря. Змішай їх у чаші. Але головне — не трави, Дарино. Головне — це твій намір. Якщо ти будеш прикладати руки з любов'ю та щирим бажанням спокутувати біль, твій Алатир відгукнеться.

​Вона швидко дістала з торбинки пучок сухого чебрецю, розтерла його між долонями, висипала в стару керамічну піалу та залила чистою, прозорою водою. Повітрям миттєво розлився той самий рідний, сонячний аромат степу, хліба й літа, який вона так любила на хуторі.

​Вона обережно опустила пальці в трав'яний настій і приклала їх до обпечених країв рани Дарія.

​На коротку секунду Білий маг здригнувся й затамував подих від пекучого болю, коли жива вода торкнулася темного залишку полину. Але Дарина не відступила. Вона заплющила очі й занурилася глибоко в себе, шукаючи під шаром чорноти той самий чистий, сонячний промінь магії Творення. ​«Зціли... — благала вона у своїй душі, притискаючи долоні до його плеча. — Зціли його рану, випали цю отруту, поверни світло...»

​Срібний Алатир під її светром раптом спалахнув! Не згаслим, сизим вогнем, а м’яким, золотаво-білим сяйвом. Потоки чистої енергії потекли з її пальців прямо в рану Дарія. Чорний наліт на його шкірі засичав і випарувався солодкуватою парою, а розірвані тканини почали повільно, прямо на очах, затягуватися новою, здоровою шкірою.

​Дарій глибоко видихнув, відчуваючи, як пекуча отрутна гарячка нарешті покидає його тіло.

​Коли Дарина прибрала руки, рана на його плечі перетворилася на тонку, блідо-рожеву смужку, яка більше не кровоточила.