10. Чебрець, теплий хліб і союз двох світів

Ранок після нічного інциденту з комендантом виявився винятково холодним. Сизий пронизливий туман, що сповз із боку річки, осідав на деревах і дрібними краплями стікав по шибках маленької кав’ярні на околиці старого парку. Заклад називався затишно — «Млин і М’ята», і пахло тут зовсім не так, як у похмурих підвалах корпусу Б: тут пахло свіжообсмаженою кавою, збитим вершковим маслом, духмяною корицею та теплим житнім хлібом.

​Катря сиділа за дальнім кутовим столиком, ховаючи змерзлі пальці навколо великої керамічної чашки з гарячим чаєм. Вона майже не спала цієї ночі. Після того, як вона втекла з гуртожитку, зібравши найнеобхідніші речі, дівчина переночувала в старшокурсниці зі свого факультету, але спокій до неї так і не повернувся. Очі пекли від утоми, а в голові знову й знову виринали моторошні картини: сірувата шкіра Дарини, її скляний погляд і блідий, як випитий упир, Ян, який тримав її за руки й шепотів отруйні слова.

​Навпроти неї сидів Дарій.

​У світлі настільної лампи його обличчя здавалося спокійним, але в глибині сірих очей залягла важка, зосереджена думка. Він повільно розмішував ложечкою мед у своїй чашці з чебрецевим відваром. На ньому була все та ж проста куртка кольору хакі, а на дерев’яній стільниці поруч із ним лежала стара, трохи потерта шкіряна сумка, від якої віяло сухими польовими травами та сухою землею.

​— Тож ти кажеш, що вона навіть не здригнулася, коли мімоза зів’яла у неї під руками? — тихо запитав Дарій, звертаючись до Катрі. Його голос діяв на розхитані нерви дівчини як м’який, заспокійливий компрес.

​— Взагалі ніяк! — гаряче вигукнула Катря, але одразу стишила голос, глянувши на офіціантку біля стійки. — Розумієш, Дарію, Дана з Яблунівки — вона ж кожну травичку в гуртожитку жаліла! Вона, коли ми знайомилися, зів’ялу герань на підвіконні врятувала одним дотиком пальця! А тут... вона просто подивилася на ту мімозу, як на якесь сміття. І цей Ян... Я чула, що він їй казав у дванадцятій аудиторії! Він казав, що інші люди — це «декорації», а вона має слухати тільки його. Це ж чистий гіпноз чи якісь сектантські штучки!

​Дарій важко зітхнув і опустив ложечку.

​— Це не гіпноз, Катрусю. Це значно гірше. Це темна магія підпорядкування через отруєння джерела. Ян використовує чорний онікс і полиновий наговір, щоб заблокувати її серце. Алатир — прадавній оберіг Творення, який вона носить, реагує на наміри хазяїна. Коли людина з таким даром починає діяти з гніву, страху чи зверхності, її сила перевертається. Замість того, щоб давати життя, вона починає його випивати.

​— То чому ти просто не підеш туди й не забереш її?! — Катря від обурення подалася вперед, спираючись ліктями на стіл. — Ти ж маг! Я бачила, як ти вчора в парку розсіяв дощ і як від тебе сяйво йшло! Зайди в той клятий корпус Б, дай тому Яну по шиї, зніми з Даринки той камінь і вивези її назад на хутір до баби Олени!

​Дарій сумно, трохи гірко посміхнувся й похитав головою.

​— Якби все було так просто, Катрусю... Закони Ордену Білих магів непорушні. Ми — охоронці рівноваги, а не карателі. Я не маю права застосовувати силу першим, особливо проти дівчинки, яка робить свій вибір сама, нехай і під впливом омани. Якщо я вдеруся туди зі зброєю чи магічним ударом, я знищу залишки її довіри. Ян чекає саме цього. Вона побачить у мені ворога, про якого він їй торочить щодня, і тоді її серце остаточно закриється.

​— Ой, та грець із вашими законами Ордену! — Катря роздратовано сплеснула в долоні. — Доки ви будете сидіти зі своїми правилами та чекати, поки вона «сама зрозуміє», цей випивака з цокольного поверху зробить із неї мертву ляльку! Ти подивись на неї — вона ж уже на людину не схожа! Ходить і говорить, наче заведена! Ні суму ні радості на обличчі, як ото зомбаки з серіалів!

​Дарій не образився на її різкість. Навпаки, в його сірих очах промайнула щира повага до цієї рудої, енергійної дівчини, яка не мала жодної краплі магічної крові, але готова була йти проти темних сил заради своєї подруги.

​— Ти права в тому, що чекати більше не можна, — м’яко мовив Дарій. — Але сила тут не допоможе. Меч не зцілює серце, Катрусю. Щоб розбити полиновий туман Яна, потрібен не магічний удар, а щось справжнє. Щось, що нагадає Дарині про її дім, про її коріння, про те світло, яке вона носила в собі до приїзду в це місто.

​Катря замислилася. Вона згадала, як Дарина перші дні в гуртожитку з якою ніжністю розпаковувала торбини з хутора, як розставляла баночки з малиновим варенням, як згадувала запах бабусиних пирогів із вишнею та вечірній спів цвіркунів.

​— Дім... — прошепотіла Катря, і її зелені очі раптом спалахнули світлом. — Вона сумувала за домом. Кожного дня сумувала, хоч і намагалася цього не показувати. У місті все для неї було чужим, бетонним, холодним. І Ян просто скористався цим! Він став для неї єдиним, хто пообіцяв «захист» у чужому місці!

​— Саме так, — кивнув Дарій. — Тканина її душі зараз отруєна гіркотою. Щоб повернути її, треба дати їй відчути солодкість справжнього життя. Не ілюзію сили, а справжню теплоту.

​Катря раптом рішуче випросталася, витерла сльози з обличчя і постукала пальцями по столу.

​— Добре, Білий магу. Якщо ти не можеш битися магією, то битися будем моєю зброєю.

​Дарій зі здивуванням подивився на неї:

​— Твоєю зброєю?

​— Я вчуся на технолога харчових виробництв, а моя мама — найкраща господиня на всій Вінниччині! — з гордістю заявила Катря, і на її щоках уперше за ранок з’явився здоровий рум'янець. — Моя мама завжди казала: якщо в людини на душі чорно, її треба не повчати, а добре нагодувати тим, що зроблене з любов’ю. Справжня їжа, зроблена з чистими думками, має власну магію!