Глава 5. Сила жінок

Черга в душ видалася  нескінченною. Стоячи в підвалі гуртожитку, Дарина тремтіла від холоду: халат і гумові капці зовсім не рятували від вогкого підвального протягу. Купа студентів в черзі в душ в халатах, гумових тапках, з рушниками і корзинками з із засобами гігієни тулились один до одного, намагаючись зберігати хоч якесь тепло, бо гуртожиток майже не опалювався і до того ж, у них постійно були віялові відключення електрики. Останні дні перед сесією жіноче самопочуття Дарини дещо погіршилося: з’явилися дивні виділення, нестерпне свербіння та ниючий біль у низу живота.

«Якщо я підчепила якусь інфекцію від Макса, я його вб’ю», — промайнуло в голові, і жах змусив її здригнутися. — «Треба терміново до гінеколога».

Після того жахливого інциденту на кладовищі готи зникли — чи то залягли на дно, десь поховались по квартирах,  чи то нарешті потрапили до рук міліції.

Коли Дарина, нарешті, змивши з себе втому, поверталася з душу, вона вирішила зателефонувати Яні, своїй подрузі із собачкою, яка завжди знала вихід із будь-якого глухого кута. Біля кабінету коменданта висів телефон - автомат і дівчина,  кинувши в нього п’ятдесят копійок, набрала домашній номер Яни.

— Яно, — тривожно заговорила вона, озираючись, — у тебе є знайомий приватний гінеколог? Я в студентську лікарню ні ногою, там одні совкові  бабки, будуть мені говорити різні гадощі по типу «навіщо я роздвигала ноги», та ще і в деканат донесуть, яка я аморальна!

— Звісно, є, — впевнено відповіла брюнетка на іншому кінці проводу. — Ми сходимо до неї, але що сталося?

Дарина, прикриваючи слухавку рукою, щоб ніхто зі студентів, що проходили повз, не почув, пошепки розповіла про своє сексуальне життя з готом Максимом.

— І ти тягалася з тим неумитим додіком? — вигукнула Яна в трубку так голосно, що Дарина відсахнулася від автомата. — Та я б і срати поруч з ним не сіла! Фу, він же брудний і гидкий!

— Яно! — різко обірвала її Дарина. — Я не для того дзвоню, щоб обговорювати його зовнішність. У мене проблема, яку я підчепила від цього «додіка», і її треба терміново вирішувати!

— Ну ладно, ладно, — відступила брюнетка. — Завтра після пар заходь до мене, і підемо до приватного гінеколога. Я вранці зателефоную цій жіночці… Тільки ти там не плач, сучко крашена, чуєш? Все владнаємо, - заспокоїла її подруга - авантюристка.

                            ***

Наступного дня Дарина та Яна після пар вирушили до приватної клініки «Адоніс»(*відкрилась в Києві в 1997 році), яка знаходилась на вулиці Жилянській біля метро «Вокзальна». Мороз нарешті відступив, проте місто засипало рясним снігом — усе навкруги виглядало білим і чистим. На вулиці вирувало життя: діти галасливо грали в сніжки та ліпили сніговика, радіючи невеликому потеплінню, коли температура повітря ледь сягала нуля градусів.

Молода лікарка виявилася надзвичайно лагідною та привітною. Вона обережно оглянула Дарину і спокійно пояснила, що причиною симптомів є звичайна молочниця, викликана відсутністю елементарної гігієни під час статевого акту. Лікарка призначила необхідні аналізи та курс свічок, заспокоївши дівчину.

Лежачи на гінекологічному кріслі, Дарина мимоволі занурилася у спогади. Перед очима постали холодні, байдужі обличчя маріупольських лікарів старої совдеповськоі закалки у пологовому будинку, їхня грубість та жорстокість. Згадалася і та зловісна акушерка Олена з села Ломакіно, яка ледь не занапастила її життя спробою провести нелегальний аборт та планами продати дівчину в рабство. У порівнянні з тими темними сторінками, теперішня ситуація здавалася менш фатальною, хоча й досить неприємною.

Ці жахіття минулого залишилися далеко позаду, але життя продовжувало підкидати нові випробування. Звільнившись від однієї загрози, Дарина потрапила в іншу, небезпечну пригоду, ледь не ставши жертвою секти наркоманів-готів.

Після огляду дівчата вийшли на вулицю. Повітря було сповненим свіжості, а лапатий сніг продовжував падати, м’яко осідаючи на їхні обличчя та вії, перетворюючи все навколо на зимову казку. Попри недавній стрес, у грудях Дарини вперше за останні дні оселилося спокійне відчуття полегшення.

— Що вона тобі призначила? — запитала Яна, струшуючи сніжинки з коміра своєї нової дутої червоної лакової куртки з пухнастим червоним капюшоном. У дівчини над капюшоном куртки величезно сидів розкішний каштановий хвіст, який вона випрямила плойкою.

— Аналізи й свічки, — зітхнула Дарина. — Доведеться витратити гроші «про запас». Прийом обійшовся у 60 гривень, а в мене ще відкладено на сесію... Тепер доведеться тугіше затягнути паски.

Яна зупинилася і подивилася на подругу з теплотою:

— Якщо хочеш, я тобі допоможу. Скільки тобі треба?

— Та в мене є невеличкі запаси, — заспокоїла її Дарина. — Сергій висилав мені посилку поштою, там трохи грошей було. Але доведеться економити на всьому.

— Ну, дивись, — наполягала Яна, — якщо раптом відчуєш, що не витягуєш — кажи, я дам без проблем.

— Дякую, подруго! — щиро сказала Дарина.

Вони міцно обійнялися, обмінявшись швидким поцілунком у щіку. Яна повернула в бік входу до станції метро «Вокзальна», а Дарина, глибше закутавшись у свою улюблену білу куртку, рушила до свого гуртожитку. Вона йшла по снігу, розмірковуючи про те, як важливо мати поруч людей, на яких можна покластися у найскрутнішу хвилину.

  Дівчина зайшла до гуртожитку, струшуючи сніг із плечей. Ноги в мокрих чоботях перетворилися на крижані колодки, і єдиним бажанням було дістатися тепла, розвісити взуття на батареї та поставити на кухні на газову плиту чайник для гарячого чаю. Оля ще не повернулася з університетської бібліотеки, тож Дарина сподівалася на годинку тиші.

Коли вона підходила до кімнати, вона автоматично дістала ключи зі своєї коричневої сумки. Але в неї було превелике здивування, коли вона побачила зламаний силою замок і відчинену дверь.

— Ні фіга собі! — вирвалося в неї, і серце пропустило удар.