Глава 10.Диван в будинку Гампера.

…після позбавлення цнотливості і перетворення Дарини в жінку вона справді розквітла. Її фігура стала ще більш жіночою, обличчя стало дуже вродливим і сама Дарина втілювала в собі жіночість і тендітність. Вона належала до тих школярок - старшокласниць, яких називали «ранніми пташками» і на неї задивлялось пів - міста хлопців. З Андрієм вони почали зустрічатись. Оскільки повним ходом йшла весна, то підлітки проводили майже кожні вихідні в селі, приїжджаючи в пʼятницю і в неділю ідучі зворотньо в Марік, щоб в понеділок піти в школу. В селі їм було набагато зручніше кожну зустріч займатись сексом- бо навкруги розкинулись поля виноградників і там можна було робити, що душа забажає .

Ранок починався не з кави, а з крику півня та владного голосу баби Марусі. Дарина, ховаючи свої тендітні руки в робочі рукавиці, годинами вела нерівний бій із бурʼянами на огороді. Дівчина або сапала тяпкою землю, або травила колорадського жука, або збирала полуницю чи малину, або вибирала картоплю. Сонце нещадно палило її світлу шкіру, а піт застилав очі, але вона терпіла. У цьому була своя романтика — знати, що ввечері на неї чекає нагорода у  вигляді тусовок із своєю сільською компанією, набагато цінніша за домашні пиріжки.

Як тільки тіні від яблунь видовжувалися, Дарина скидала робочий спортивний костюм, брудний від огороду і землі, перетворюючись на головну зірку сільських доріг. Свист вітру у вухах, гуркіт стареньких «Яв» та «Іжів», на яких пацани витискали максимум, і нескінченна вервечка велосипедів.

Спочатку вони збирались в центрі села біля засипаного насінням кіоску цілою зграєю.Там, під миготливою люмінесцентною лампою, купувався заповітний «Longer» або «Shake», який передавався по колу, як кубок переможців. Дарина сміялася, відкидаючи платинове волосся, і відчувала себе частиною великої непереможної армії підлітків.

Але справжні пригоди починалися тоді, коли колона рушала до Вітька. 19-річний Вітьок був для них легендою — він нещодавно повернувся з армії живим, мав широкі плечі та погляд людини, яка бачила світ далі за межі району.

Його «база» була справжнім підлітковим штабом. Вони дряпалися вгору по іржавих залізних сходах, що зрадницьки скрипіли під ногами. Усередині пахло сушеною травою, дешевим тютюном, слабоалкоголками, дохлими мишами.  Пропалені цигарками дивани бачили більше секретів, ніж місцевий сповідальня. На стінах висіли старі плакати, а посередині стояв масивний стіл, заставлений склянками горілки, пива і пачок цігарок.

Дарина любила сідати на стару гойдалку, що була підвішена до балок. Вона розгойдувалася, дивлячись на дим від цигарок, що здіймався до даху, і слухала байки Вітька про те, як йому несолодко було в армії, як спочатку його ображали дембеля, а потім , перед кінцем армії, ображав але він  молодих солдат. Тут, на висоті кількох метрів над землею, вони були недосяжні для батьківського контролю.

Це був час пригодницького духу, коли кожна занедбана хата здавалася замком, а кожен вечір — початком великої подорожі.

Але головним ритуалом тих вечорів була музика, яка  не просто звучала, а панувала над горищем, диктуючи ритм їхнім розмовам і танцям.

Хтось із хлопців, чий батько, мабуть, ходив у закордонне плавання або мав блат у місті, притягнув справжній трофей — важкий, обтічний імпортний магнітофон «Grundig». Він блищав сріблястим пластиком серед обдертих диванів, наче інопланетний корабель.

Щоб оживити цього монстра звуку, доводилося розгортати цілу рятувальну операцію. Підлітки тягнули кабель живлення через три довжелезні, змотані синьою ізолентою подовжувачі. Шлях пролягав від розетки в основній хаті Вітька, через подвір’я, по стіні прибудови і, нарешті, вгору по залізних сходах на горище. Коли вилка нарешті входила в гніздо і на магнітофоні спалахували червоні світлодіоди, горище вибухало переможним криком.

Репертуар був диким і непередбачуваним, як і саме їхнє життя. Касети переверталися одна за одною, змішуючи світи, які ніколи не мали б перетинатися. Коли з динаміків хрипко починала лунати «Мурка» чи «Владімірскій централ» із репертуару Михайла Круга, Дарина миттєво змінювалася в обличчі. Її погляд туманівся, а пальці несвідомо стискали край старого светра. Ці звуки «блатної» романтики відразу викликали в її пам’яті образ Грека — його владний голос, запах дорогих парфумів, змішаний із тютюном, і ту небезпечну силу, яка так її притягувала. Вона ніби знову опинялася в його небезпечному кримінальному світі.. Але вже через хвилину Вітьок, вилазячи з чергового «Мінчака», який він брав до себе ремонтувати, щоб хоч якось себе прогодувати, грубо переривав шансон і ставив касету з Dr. Alban, Scooter або Ase of Base. Горище наповнювалося шаленим ритмом EuroDance та Techno. «It's My Life!» вигукував шведський нігер, і підлітки починали дико танцювати, штовхаючи один одного на пошарпаних диванах. Дарина теж піддавалася цьому ритму, намагаючись струсити з себе важкі спогади.

Молодь була одягнена просто, без пафосу. Переважали або просторні  балахони з капюшонами та широкі джинси (вплив MTV), або старі, затерті до блиску спортивні костюми Adidas чи Puma, одягнені поверх в'язаних бабусиних светрів.

І серед цієї маси простоти Дарина виділялася, наче діамант у купі річкового каміння. Навіть у звичайному, трохи завеликому на неї светрі та старому фіолетовому спортивному костюмі її природна краса була сліпучою. Платинове довге хвилясте волосся, що недбало спадало на плечі, яскраві очі, повні губи, витончені та благородні риси обличчя прикували до себе погляди всіх присутніх.

Хлопці, попри присутність Андрія (який намагався триматися поруч із Дариною, демонструючи свої права), постійно робили їй компліменти. Вони були незграбними, іноді навіть грубими, але щирими.

— Даринко, ти сьогодні просто космос! — вигукував хтось із кутка, ховаючи очі.

— А фігура в тебе, ну чисто як у моделей з журналу, — додавав інший.