Глава 8. Перестрілка

Січень 1996-го видався аномально холодним, але для Дарини це були найспекотніші дні в житті. Поки Маріуполь замерзав у чергах за хлібом та ховався від січневих завірюх, вона жила у паралельному світі — світі шкіряних салонів «Гранд Черокі», “Мерседесів» та «BMW”;  запаху дорогого тютюну, клуби, казино, саун, більярдних, дорогих готелів  та небезпечної, солодкої близькості з Еліасом.

Вдома все було сіро й важко. Батько зовсім змарнів, хвороба випивала з нього останні сили, і він годинами дивився в одну точку, нікого, окрім Лариси, до себе не підпускаючи. Брат Сергійпропадав у відділку: після свят місто накрила хвиля «похмільного криміналу», і він повертався додому злий, пахнучи дешевим куревом та витверезником, де щоночі вибивав дур із місцевих алкашів. Мати Дарини, як і тисячі інших жінок, мерзла на ринку, намагаючись скористатися канікулами, щоб розпродати залишки товару й заробити хоч якісь купоно-карбованці на ліки та їжу.

Дарині це було лише на руку. За нею ніхто не стежив, і вона майже кожну вільну хвилину проводила в компанії Грека та його «вовків».

   Гормони вирували, підсилені відчуттям вседозволеності. Кожна їхня зустріч в особняку Валерія Сгари або  в затишних номерах готелю «Чайка» перетворювалася на еротичний марафон. Еліас був майстерним вчителем. Він пестив її тіло з досвідченістю чоловіка, який знає кожну слабку точку жінки, але щоразу зупинявся біля самої межі. Він пестив її членом або пальцями, але поки ще не намагався порвати її цноту.

Також хлопець відкрив для неї світ оральних пестощів- з обох сторін- його та її. Дарина, охоплена піком підліткової цікавості та сексуальної енергії, з жадібністю поглинала ці уроки. Їй подобалася влада, яку вона відчувала в ці моменти, подобалося бачити, як цей небезпечний хлопець із золотим перстнем «Шахтаря» завмирає від задоволення під її губами.

Проте, попри її палке бажання і благання, Еліас залишався непохитним у своєму головному рішенні.

— Ще не час, мала, — хрипко шепотів він, відстороняючи її, коли градус напруги ставав нестерпним. Його член пульсував від збудження, але він не входив у неї. — Ця плівка — твій найдорожчий діамант. Я хочу, щоб ти відчула справжній голод. Ще трішечки потерпи і я позбавлю тебе невинності. Ще трішечки, зайка, - шепотів він з пилкою пристрастю, коли вона з досвідом блудниці обсмоктувала його член.

Еліас постійно чогось чекав. Він грав у довгу гру, наче витримував дороге вино. Можливо, він чекав особливої дати, а можливо — фіналу розбірок із Ханчою, щоб відсвяткувати перемогу повною капітуляцією своєї «принцеси».

Дарина ж мучилася від нереалізованого бажання. Кожна їхня зустріч без проникнення лише роздмухувала пожежу всередині неї. Вона стала залежною від його рук, його голосу та цих нескінченних прелюдій.

Однієї вечірньої пори, коли вони сиділи в машині, дивлячись на засніжене море, Еліас раптом сказав:

— Скоро Старий Новий рік. Кажуть, у цю ніч збуваються найсміливіші бажання. Може, саме тоді ти перестанеш бути дівчинкою?

Еліас був втіленням тієї небезпечної чоловічої краси, перед якою не могла встояти жодна жінка Маріуполя. У свої 21, він поєднував у собі юнацьку зухвалість і важкий, владний погляд чоловіка, який уже бачив кров. Його грецьке коріння проявлялося в ідеально виліплених рисах обличчя — прямий ніс, гострі вилиці та вольове підборіддя, яке завжди було ледь затінене акуратною темною щетиною. Глибокі, кольору міцної кави очі могли за секунду змінюватися від льодяної байдужості під час розбірок до палкої, майже гіпнотичної ніжності, коли він дивився на Дарину. Густа копна смоляних кучерів завжди була трохи розпатланою, що додавало його образу елегантної недбалості.

Еліас володів рідкісним магнетизмом. Його низький, оксамитовий голос з легкою хрипотою змушував серце Дарини завмирати, а впевнені манери та ледь помітна посмішка створювали навколо нього ауру невразливості.

Він не просто заходив у кімнату — він її опановував. Це було поєднання дорогого одеколону, шкіри та тваринної харизми, яка обіцяла і райську насолоду, і смертельний ризик одночасно.

                                ***

….Січневі сутінки синім саваном накрили Маріуполь, а вітер з моря ганяв колючий сніг порожніми дворами. Дарина, затамувавши подих, прислухалася до важкого хропіння батька та телевізора, що бубнів у сусідній кімнаті. Матері ще не було — затрималася на ринку. Вислизнувши з квартири, як тінь, дівчина прожогом спустилася сходами, відчуваючи, як серце калатає об ребра від адреналіну та передчуття.

Біля під’їзду, бурчачи двигуном, чекав низький, хижий чорний «Мерседес» Еліаса. Щойно Дарина пірнула в прогрітий шкіряний салон, її огорнув аромат його дорогих парфумів та іноземних сигар.

Еліас сидів за кермом, розслаблено відкинувшись на сидіння. На задньому дивані лежав оберемок неймовірної краси — величезний букет криваво-червоних троянд, які в 90-і здавалися справжнім дивом, дорожчим за золото.

— Моя маленька, це тобі! — голос Еліаса прозвучав низько й оксамитово. Він перекинув букет їй на коліна, і аромат квітів миттєво заповнив машину. — Ти ж знаєш, що я тебе дуже кохаю.

Він подався вперед і повільно, майже невагомо, доторкнувся теплою долонею до її шиї. Його пальці, прикрашені золотим перстнем, ковзнули по ніжній шкірі, затримуючись біля пульсуючої жилки. Дарину наче прошило струмом — по тілу пробігли солодкі імпульси, від яких пальці ніг мимоволі стиснулися в чобітках. Вона так його хотіла, що на мить забула, як дихати.

— Еліас... — видихнула вона, закриваючи очі від задоволення.

— Ти сьогодні сяєш, — він ледь помітно посміхнувся, вмикаючи передачу. — Досить ніжностей. В казино зараз поїдемо грати! Нас уже чекають у «Коралі». Сгара сказав, що сьогодні вечір великих ставок.

«Мерседес» різко рушив з місця, розрізаючи фарами нічну темряву. Попереду був нічний клуб «Корал» — нещодавно відкрите місце розкоші, де серед неонових вогнів, запаху алкоголю та шуму рулетки вирішувалися долі Маріуполя. Дарина притиснула до себе троянди, відчуваючи, як холодне скло вікна контрастує з жаром, що палав у її животі.