Розділ 9.

Після слів Королеви крипти життя Лу’ни стало… складнішим. Хоча здавалося — куди вже. Тепер імперські маги стали напруженішими;  Кассіан майже не випускав її з поля зору;  Ашер почав чергувати біля старого крила частіше;  а Ріанна офіційно заявила:

— Якщо древня темна королева назвала тебе спадкоємицею, ти тепер або головна героїня, або катастрофа століття.

— А можна третій варіант?

— Ні.  Сюжет уже розігнався. 

Академія теж усе відчула. Студенти стали обережнішими поруч із Лу’ною. Хтось боявся. Хтось захоплювався. Хтось почав дивитися надто уважно. І особливо один. Лорд Сайрен Валькард. Третій курс. Бойовий факультет. Аристократ із одного з найстаріших імперських родів. І, за словами Ріанни:

— Людина з обличчям “я народився кращим за вас”.

Це було дуже точне формулювання. Сайрен був красивим. Холодно красивим. Світле волосся, ідеальна постава, дорогі персні, формений мундир без жодної складки. Навіть дивився він так, ніби оцінював людей за шкалою: “корисний / не вартий існування”.  Лу’на йому не сподобалась одразу. І це було взаємно. Перший раз вони зіткнулися на практиці бойових магів. Точніше — Сайрен спеціально перегородив їй дорогу.

— То це і є знаменита некромантка? — ліниво промовив він.

Лу’на вже інстинктивно відчула: зараз буде гидота.

— А ти хто? — чесно спитала вона.

Ріанна поруч ледь не вмерла від щастя. Бо це був удар. Сильний. Навколо навіть кілька студентів задихнулись. Сайрен дуже повільно усміхнувся. Не весело. Небезпечно.

— Лорд Сайрен Валькард.

— Співчуваю.

Брент закашлявся так сильно, що мало не впав зі сходів. Навіть Ашер фиркнув. А от Кассіан уже дивився на Сайрена дуже уважно. Наче щось йому не подобалося.

— Я чув, — продовжив аристократ, — ти випадково підняла кладовище.

— Випадково — ключове слово.

— А ще дракона.

— Це теж було не навмисно.

— І тепер Академія змушена водити тебе за ручку.

Запала коротка тиша. Лу’на відчула, як десь поруч ворухнулися кістки. Поганий знак. Ліора миттєво це помітила.

— Лу’но, дихай.

— Я дихаю.

Свічки в коридорі згасли.

— …непереконливо, — тихо сказала цілителька.

Сайрен дивився на це з холодною цікавістю. Не злякано. Саме це було дивно.

— Сила без контролю — небезпечна річ, — сказав він. — Особливо в руках дитини.

І ось тепер Лу’на розізлилася по-справжньому. Темрява здригнулася. Десь у підземеллях Академії глухо гримнули кістки.

Ріанна захоплено прошепотіла:

— О, зараз буде вбивство…

 Але перш ніж щось сталося, між Лу’ною й Сайреном спокійно став Ашер. Просто. Без погроз. Але його золоті очі вже світилися.

— Валькард, — тихо промовив він. — Іди звідси.

Сайрен ледь примружився.

— Імперська охорона тепер працює няньками?

Запала тиша. Дуже погана. Навіть Брент перестав жувати. Бо Ашер усміхнувся. Повільно. Ікла стали трохи помітнішими.

— Ні. Ми прибираємо проблеми.

Кассіан тяжко видихнув:

— Безодне, ви обоє нестерпні.

Сайрен ще секунду дивився на Лу’ну. Наче на загадку. А потім тихо сказав:

— Твоя сила не могла прокинутись сама.

Усі завмерли. Лу’на кліпнула.

— …що?

— Такі пробудження не трапляються випадково. Особливо настільки рано.

Кассіан різко підняв голову. Ашер миттєво став серйозним. Навіть Ріанна перестала посміхатись.

— Звідки ти це знаєш? — холодно спитав Кассіан.

Сайрен знизав плечима.

— Мій рід вивчав заборонену некромантію ще до падіння Північних крипт.

Оце вже було погано. Бо “Північні крипти” в імперії намагалися не згадувати. Ніколи. Ліора тихо зблідла.

— Це неможливо…

— На жаль, можливо.

Сайрен знову подивився на Лу’ну. І вперше в його погляді не було зверхності. Тільки настороженість.

— Хтось розбудив твою силу. І якщо Королева крипти вже тебе чує…-  він не договорив, бо десь у коридорах Академії раптом пролунав крик. Страшний. Панічний. А потім — удар. Темрява прокотилася будівлею хвилею. Свічки згасли одночасно по всьому корпусу. І Лу’на відчула це миттєво. Некромантія. Стара. Чужа. Не її.

Ашер різко схопив її за руку.

— За мною.

Кассіан уже витягував магічний клинок. Брент активував бойові руни. А Ріанна дуже тихо прошепотіла:

— …ми зараз дізнаємось щось дуже погане, так?