Розділ 8.

Після історії з драконом та “групою стримування” Лу’на остаточно стала місцевою легендою. Причому не в хорошому сенсі. Коли вона заходила в аудиторію — студенти замовкали. Коли нервувала — починали блимати свічки.  Коли засмучувалась — десь ворушились кістки.

А одного разу, коли Лу’на випадково почула, як двоє старшокурсниць назвали її “майбутньою Королевою крипти”… у внутрішньому дворику сам собою відкрився старий мавзолей. Невеликий. Але дуже символічний.

Після цього Лу’на намагалася менше говорити з людьми. Менше дивитися на студентів. Менше… існувати.

І саме тоді в Академії з’явився він. Імперський бойовий маг із групи охорони периметра. Новий. Небезпечний. І абсолютно нестерпний. Його звали Ашер Рейн. І Лу’на спочатку вирішила, що він їй не подобається. Бо нормальна людина не може виглядати настільки загрозливо. Високий. Темний. Із трохи хижими рисами обличчя. У його очах інколи спалахувало щось золоте. Не людське. На шиї — чорні татуювання імперських печаток. А ще від нього постійно йшла дивна аура: наче полум’я, вітер і щось дике. Небезпечне.

— Напівдемон, — одразу визначила Ріанна.

— Що?..

 — І перевертень. Цікаве поєднання. Дуже рідкісне.

— ЗВІДКИ ТИ ВЗАГАЛІ ЦЕ ЗНАЄШ?!

— Я люблю красивих чоловіків і темну магію. Це професійне.

Лу’на закотила очі. І саме в цю секунду Ашер подивився прямо на неї. Погляд був різкий. Уважний. Наче він одразу помітив: це саме та дівчина, через яку Академія постійно на межі катастрофи.

Лу’на приречено приготувалась до  страху,  підозри,  або дуже незручного мовчання.

Але Ашер просто сказав:

— Це твій дракон лежить на вежі?

Лу’на кліпнула.

— …що?

— Дракон. Кістяний. Він гарчить на патрулі.

Запала пауза.

— Він не мій.

У цей момент дракон на даху радісно загуркотів кістками. Ашер глянув угору. Потім — на Лу’ну. І раптом усміхнувся. Ледь помітно. Хижо. Красиво.

— Ага. Не твій.

І пішов далі. Лу’на стояла як укопана. Ріанна дуже повільно повернулась до неї.

— О! О ЦЕ ВЖЕ ЦІКАВО.

— НІ.

— ТАК.

— У МЕНЕ ВЖЕ Є КАССІАН, ЯКОГО ТИ МЕНІ ВИГАДАЛА!

— По-перше — я нічого не вигадала. По-друге… любовний трикутник — це ж прекрасно.

— РІАННО!

Але справжня проблема почалась через два дні. Бо Лу’на випадково впала з тренувальної стіни. Не смертельно. Просто дуже ганебно. Брент потім ще годину сміявся.

— ТИ БОЇШСЯ ВИСОТИ?!

— Я БОЮСЯ ВСЬОГО!

І саме тоді, коли Лу’на вже летіла вниз, хтось упіймав її. Легко. Наче вона нічого не важила. Лу’на розплющила очі. Ашер. Зовсім близько. Занадто близько. Від нього пахло димом, ніччю і чимось терпким. Небезпечним. Його очі зараз були золотими. Не людськими. І Лу’на раптом зрозуміла: перевертень. Справжній.

— Ти постійно падаєш чи це тільки сьогодні? — спокійно спитав він.

— …я ще не вирішила.

Куточок його губ сіпнувся. Наче він стримував сміх. І це чомусь образило Лу’ну.

— Я взагалі-то могла сама впоратися!

— Ага. Тому й летіла вниз головою.

— Це був тактичний маневр!

— Дуже переконливий.

Брент реготав уже в голос. Ріанна ж стояла неподалік із виглядом відьми, яка щойно отримала найкращий подарунок у житті.

— Безодне… вона тепер ще й червоніє через нього.

— Я НЕ ЧЕРВОНІЮ!

Свічки вздовж стіни миттєво згасли.

Ашер подивився на це. Потім —на Лу’ну. І раптом сказав абсолютно спокійно: — Гарна реакція магії.

Запала пауза. Лу’на завмерла.

— …що?

— Твоя сила жива. Таке буває рідко.

Вона розгублено дивилась на нього. Бо вперше… вперше хтось не звучав налякано. Не дивився на неї як на проблему. Не напружувався через темряву навколо. Ашер узагалі виглядав так, ніби її магія його зовсім не лякала. Наче він бачив речі страшніші. Набагато страшніші.

— Ти не боїшся мене?.. — дуже тихо спитала Лу’на.

Він мовчав секунду. Потім фиркнув. І в золотих очах блиснуло щось дике.

— Лу’но. Я напівдемон і перевертень. Мене в дитинстві вкусили тричі.

Двічі — родичі.

Ріанна видала задушений звук. Ашер абсолютно серйозно продовжив:

— Повір. Ти далеко не найстрашніше, що я бачив.

І Лу’на раптом…засміялася. Легко.  Щиро. Без страху. А десь поруч Кассіан Морвейн, який саме виходив із тренувального корпусу, дуже повільно завмер, дивлячись на те, як Лу’на усміхається комусь іншому.