Розділ 7.

Новина про “групу стримування Лу’ни Д’Авалос” розлетілася Академією швидше, ніж пожежа в алхімічному крилі. Що було серйозним показником. Тепер за Лу’ною буквально всюди ходили:  Кассіан,  Брент,  і нова цілителька. Ліора Вейн. І якщо Брент був ходячою катастрофою з м’язами, а Кассіан — моторошно красивою проблемою, то Ліора виглядала так, ніби випадково потрапила не в ту історію. Невисока. Світловолоса. Спокійна настільки, що поруч із нею навіть паніка почувалася незручно. У її голосі завжди було щось м’яке. Повільне. Майже сонне. Але чомусь саме після одного погляду Ліори навіть найскаженіші бойовики раптом починали поводитися чемніше.

— Як вона це робить?.. — прошепотіла Лу’на.

— Цілительська магія, — серйозно відповіла Ріанна. — Вони або лікують тебе, або морально домінують.

— Я все чую, — спокійно сказала Ліора.

— Я знаю. – і Ріанна посміхнулася абсолютно безсоромно.

Ліора лише зітхнула.

— Ріанно, ви знову намагалися підлити комусь приворотне зілля?  - запитала відмочку Ліора.

— «Намагалася» — грубе слово. Я тестувала теорію.

— На кому?

— На викладачі рунології.

— ЧОМУ?! – тут вже не витримала Лу’на.

— Бо він красивий і сумний. Це мій тип.

Брент поруч поперхнувся чаєм.

— У тебе ВСІ твій тип!

— Так, — гордо погодилась відьма.

Лу’на вже звикала до того, що її життя тепер нагадувало балаган. Дуже магічний. Дуже небезпечний. І місцями романтичний. Особливо для Ріанни.

— Лу’но, — сказала та одного вечора, лежачи догори ногами на ліжку, — ти помічала, як Кассіан на тебе дивиться?

— НІ.

— Брехня.

— Я НЕ БРЕШУ!

Сережка-змія у вусі Лу’ни одразу вкусила її.

— АЙ!

— О, дивись, артефакт теж не погоджується, — зраділа Ріанна.

— Я ненавиджу свою родину…

Але, якщо чесно… останнім часом Лу’на хвилювалася не лише через Кассіана. Її дар ставав сильнішим. І це лякало. Бо тепер магія реагувала на емоції.  Особливо — на страх. Перший раз це сталося на лекції.

Фарлей просто сказав: — Сьогодні ми говоритимемо про масове підняття нежиті— І в ту ж секунду всі кістки в навчальній шафі почали ворушитися.

Студенти заверещали.

Фарлей втомлено опустив голову на кафедру.

— …звісно.

Лу’на мало не померла від сорому.

— ВИБАЧТЕ!

— Лу’но, — дуже спокійно сказав Кассіан, — дихай.

— Я ДИХАЮ!

Усі свічки в аудиторії згасли. Запала тиша.

— …не дуже успішно, — завершив він.

Другий раз стався ще гіршим. Бо Лу’ну налякала контрольна. І невелике кладовище за Академією…прокинулося. На щастя, ненадовго. На жаль, достатньо, щоб сторож побачив, як троє скелетів намагались перелізти через огорожу.

— Я просто нервувала… — нещасно бурмотіла Лу’на, сидячи у внутрішньому дворі.

Поруч лежав дракон. Величезний кістяний дракон тепер узагалі вважав її своєю людиною. Що нікого вже навіть не дивувало. Брент сидів навпроти й жував яблуко.

— Якщо чесно, я теж трохи руйную речі, коли нервую.

— Ти підпалюєш штори.

— Але з душею.

Ліора м’яко торкнулась плеча Лу’ни. І це дивним чином заспокоїло. Цілителька взагалі діяла на людей майже магічно. Навіть дракон поруч перестав гриміти кістками.

— Твоя проблема не в силі, — тихо сказала вона.

— А в чому?..

— Ти постійно боїшся себе.

Лу’на мовчала. Бо це було правдою. Ліора говорила спокійно. Без тиску. Без жалю.

— Магія реагує на те, що ти відчуваєш. Чим сильніше ти панікуєш — тим сильніше вона виривається.

— Тобто мені треба перестати панікувати? — похмуро уточнила Лу’на.

— Було б непогано.

— Це неможливо. Я живу серед психів.

— Це теж правда, — погодилась Ліора.

Брент радісно підняв руку:

— Я псих!

— Ми помітили, — сказав Кассіан, підходячи до них.

Лу’на одразу чомусь сіла рівніше.  Ріанна, яка лежала на траві неподалік із книжкою «Сто романтичних приворотів2, миттєво це помітила. І посміхнулась як відьма. Тобто дуже підозріло.

— Кассіане, — солодко промовила вона, — а ти знав, що спільні травматичні події зближують людей?

— Ріанно.

— А ще спільне виховання дракона…

— РІАННО.

— А ще коли хлопець постійно рятує дівчину…