Розділ 6.

Після подій зі старим крилом Академія жила у стані дуже нервового “усе під контролем”. Тобто імперські маги патрулювали коридори,  викладачі майже не спали,  студентам заборонили наближатися до старого сектора,  а некромантів тепер перевіряли частіше, ніж алхіміків після вибухів.

Що було образливо для алхіміків.

— Ми хоча б вибухаємо чесно! — обурювався якийсь третьокурсник.

Лу’на ж намагалася поводитися максимально тихо. Максимально непомітно. Максимально не підіймати нічого мертвого. Доля знову вирішила, що це смішно.

— Сьогодні у вас перша практична некромантія, — повідомив магістр Фарлей.

У групі запанувала тиша. Некроманти оживились. Бойовики зблідли. А Лу’на мало не впустила конспект. Практична. Некромантія. Разом. Ці слова взагалі не мали стояти поруч.

Підземний зал для практик розташовувався глибоко під Академією. Темний. Кам’яний. І дуже атмосферний. Уздовж стін мерехтіли зеленуваті вогні. На підлозі були вирізані старі магічні кола. А в дальньому кутку стояло кілька навчальних скелетів. Які підозріло дивилися на Лу’ну.

— Вони мене впізнали… — приречено прошепотіла дівчина.

— Це хороший знак, — сказала Ріанна.

— ЦЕ ЖАХЛИВИЙ ЗНАК!

Кассіан, який допомагав Фарлею зі старшими практиками, спокійно переглядав список студентів. Іноді піднімаючи очі на Лу’ну. Що зовсім не допомагало їй зосередитися.

— Отже, — почав Фарлей, — сьогодні ви вчитиметесь базовому підняттю кісткової структури.

Лу’на вже хотіла панікувати. Але Ріанна штовхнула її ліктем.

— Не хвилюйся. У гіршому випадку ти просто випадково створиш армію.

— РІАННО!

— Я підтримую морально.

Фарлей тим часом продовжив:

— Працюємо лише з навчальними рештками. Без імпровізації.  Без експериментів. І ОСОБЛИВО без спроб “перевірити межі дару”.

Уся група синхронно подивилась на Лу’ну.

— Я навіть ще нічого не зробила!

— Саме тому ми хвилюємося наперед, — чесно відповів викладач.

Практика почалася. Студенти по черзі активували кола. Піднімали прості кістяки. Іноді криво. Іноді без рук. Один скелет узагалі поповз не в той бік.

— Поверни його! — крикнув Фарлей.

— Я НАМАГАЮСЯ! – відповів некромант-першокурсник

— ЧОМУ ВІН ШИПИТЬ?!

— Я НЕ ЗНАЮ!

Лу’на дивилась на все це зі щирим жахом.

— Це ненормально…

— Для некромантії дуже навіть, — зауважив Кассіан.

Потім настала її черга. У залі підозріло стихло. Навіть скелети ніби насторожились.

Фарлей повільно потер перенісся.

 — Добре. Спокійно. Повільно. Лише базовий виклик.

— Я й сама хочу “лише базовий”…

Лу’на обережно стала в центр кола. Підняла руки. І покликала магію. Спочатку все було нормально. Світло рун м’яко спалахнуло. Кістки в центрі кола ворухнулися. Ріанна аж затамувала подих.

— Оооо…

Лу’на вже полегшено видихнула. А потім щось пішло не так. Дуже не так. Підлога під ногами здригнулася. Руни спалахнули яскравіше. І десь далеко внизу… щось відповіло. Кассіан різко підняв голову.

— Лу’но, зупинись! -  Фарлей замахав руками виплітаючи захисну мережу.

Пізно. З дальнього коридору раптом пролунав гуркіт. Потім — важкі кроки. Повільні. Гучні. І в зал неквапливо зайшов…не той скелет.

Запала абсолютна тиша. Бо це був старий академічний сторож. Точніше — його скелет. У форменому плащі. З ліхтарем. І дуже незадоволеним виглядом черепа. Він подивився на Лу’ну. Потім на Фарлея. І скрипуче промовив:

— Я ВЗАГАЛІ-ТО БУВ У ВІДПУСТЦІ.

Фарлей закрив очі.

— …не той мрець.

— Я БАЧУ!

Сторож образливо гримнув ліхтарем.

— МЕНЕ ПІДНЯЛИ БЕЗ ОФІЦІЙНОГО ДОЗВОЛУ.

— Вибачте?.. — пискнула Лу’на.

— НЕМАЄ ПОВАГИ ДО ПРОФЕСІЇ.

І саме в цей момент стало ще гірше. Бо магія Лу’ни все ще не заспокоїлась. Руни навколо неї знову спалахнули. І над головою раптом з’явився напівпрозорий привид. Дуже знайомий. Дуже суворий. І дуже лисий.

Усі повільно повернулися до ректора Торвальда. Який стояв біля стіни. Живий. Цілком матеріальний. Потім — до привида над Лу’ною. Запала страшна тиша. Привид ректора суворо прокашлявся.

— ХТО ЗНОВУ ПОРУШИВ ДИСЦИПЛІНУ?!

Торвальд дуже повільно закрив обличчя рукою.

— …чому в Академії тепер два мене?

— Технічно, — нервово сказав Фарлей, — один із вас мертвий.

— ФАРЛЕЙ.

— Вибачте.