Розділ 1.

Замок був в облозі. Втім, як і всі навколишні поселення. Крізь портали безперервно прибували маги, до мурів стягувалися війська, а на сторожових вежах нервово чергували вартові. Час від часу над двором пролітали бойові заклинання — хтось із магів перевіряв захисний контур. Контур огризався фіолетовими іскрами й гудів так, ніби теж нервував.

Загалом ситуація була абсолютно ненормальною. І це — у найбільш мирному куточку Імперії.

Причина паніки звучала коротко, моторошно й дуже невчасно: мертвяки.

Саме це слово вже другий тиждень пошепки передавали одне одному слуги, солдати й мешканці навколишніх сіл. А найгірше було те, що чутки не брехали. За одну ніч навколо родового замку Д’Авалосів піднялися всі цвинтарі. Абсолютно всі.

Тепер дорогами блукали померлі, лякаючи випадкових подорожніх до напівсмерті, а населення поспіхом сховалося за замковими мурами, кинувши домівки, худобу й майно.

У південному крилі замку хтось навіть прив’язав до колони перелякану козу. Коза періодично непритомніла.

Граф Артур Д’Авалос нервово ходив кабінетом так, ніби збирався протерти в килимі дірку. Високий, широкоплечий, у темному кітелі бойового мага, зараз він виглядав людиною, яка одночасно хоче:  врятувати родину,  вбити когось,  і самому десь сховатися.

У кутку кабінету сиділа його дружина й безжально м’яла в руках носову хустинку.

— Артуре, ну що сказали маги?

— У них нарада в бібліотеці, Долорес, — втомлено відповів чоловік. — Не нервуй так.

— Не нервувати?! Артуре, наша донька підняла всі цвинтарі округи!

— Імовірно підняла.

— О, це, звісно, усе змінює!

Артур поморщився.

Поряд із матір’ю мовчки сиділи двоє синів-погодків у формі бойових магів. Старший, Рейнар, із абсолютно незворушним виглядом читав якийсь звіт. Молодший, Кай, з цікавістю визирав у вікно.

— Там один мрець знову застряг у фонтані, — повідомив він. — Уже втретє.

— Каю!

— А що? Я просто інформую.

— Це не смішно!

— Трохи смішно, — чесно визнав той.

Долорес кинула на сина такий погляд, що навіть Артур мимоволі випростався.

— Виклич мого батька, — тихо сказала вона. — Артуре… будь ласка.

Граф завмер.

Оце «будь ласка» йому не сподобалося особливо.

— Долорес…

— Лише він зможе допомогти. Якщо дар справді прокинувся…

— Ми ще нічого не знаємо.

— Артуре.

У двері раптом гримнуло так, що здригнулися шибки.

— Я вже тут! — пролунало з коридору.

Двері кабінету розчахнулися.

На порозі стояв демон.

Високий. Темноволосий. Небезпечно красивий навіть за людськими мірками. Темні очі з вертикальними зіницями оглянули кімнату так, ніби він оцінював, кого тут першим прибити.

Через ліву щоку тягнувся старий шрам.

— Я ж казав, — заявив він із порога, — у твого чоловіка інстинкт самозбереження працює через раз.

— Тату! — видихнула Долорес і підскочила з крісла.

— Доню.

Демон одразу пом’якшав. Поцілував її в маківку, скуйовдив волосся онукам і тільки після цього повернувся до Артура.

— Де вона?

Артур стримано вдихнув. Він щиро любив дружину. Навіть попри те, що її батько був демоном. І не якимось там дрібним пекельним чиновником, а одним із тих древніх демонів, поруч із якими навіть імперські маги почувалися незатишно. На щастя, у самій Долорес демонична кров майже не проявилася. Вона успадкувала дар матері-цілительки. Але, як виявилося, генетика любить сюрпризи.

— Лу’на у своїй кімнаті, — відповів Артур.

— Сама?

— Вона не хоче нікого бачити.

— Розумне рішення. Принаймні в родині є одна розумна людина.

— Тату!

— Що? Я хвилююся.

І, різко розвернувшись, демон вийшов із кабінету. Артур важко потер перенісся.

— Не замок, а прохідний двір…

— А мені він подобається, — задумливо повідомив Кай. — Харизматичний.

— Це тому, що ти на нього схожий, — буркнув брат.

— Не заспокоює.

Тим часом демон уже крокував коридором північного крила. Слуги шарахалися від нього в боки. Один лицар узагалі спробував віддати честь і мало не впустив спис собі на ногу. Демон навіть не звернув уваги. Він зупинився біля знайомих дверей і без стуку відчинив їх.

У кімнаті було тихо.

Лу’на сиділа на ліжку, забившись у самий куток і закутавшись у плед мало не по очі. Від кожного шереху дівчина здригалася.