Розділ 14. Світ Берегині

Буквально за п’ять хвилин усі Стражники Брами й Велика Трійця були у вітальні. Нікого вже не хвилювало, де розташовуватися, кожен намагався уявити, що буде, якщо Мая не повернеться. Розмови не вщухали, поки я не піднявся з крісла. Я тихо заговорив:

- Мая пропала понад 12 годин назад. Найбільш ймовірний варіант її місця знаходження – її світ. Якщо ми хочемо вижити й перемогти, то мусимо знайти її та повернути додому. – До розмови вступив Ксантос:

- Я думаю, що ми маємо зібрати групу, яка відправиться по неї. Оскільки небезпеки нам її світ не несе, то відправиться лише дві людини. Це буду я і Джумбер. Для тих, хто хоче протестувати, пояснюю: я був у її світі, отже, зможу нас туди віднести. Джум же єдиний, хто зможе привести її до тями, бо він для неї найбільше означає. У когось є якісь пропозиції або скарги?

- Ксантосе, - відізвалася Мелейна, – а ти не боїшся, що твоя відсутність зсуне рівновагу?

- Дорога моя, невже моя відсутність зможе зсунути її ще більше, ніж це є зараз? Хаос уже і так зруйнував будь-яку логіку у Мертвому Місті: над нами пропливають рожеві хмари, а по ночах іде дощ. Тому це нічого не змінить. Щобільше, Мая має два з трьох Дарів Балансу, якщо їх не повернути – будь-яка дисгармонія буде нам уже неважлива. Усе, досить говорити, ми витрачаємо даремно час. Джуме, я зараз підберу нам одяг, зустрінемося у мене в кімнаті. Прихопи з собою якийсь ніж чи кинджал і кастет. – Мої брови поповзли вгору:

- Тобто зброю? Що там за світ такий?

- Доволі кримінальний. Саме через це Мая так багато вміла. Вона не хотіла про це говорити, виконаймо її бажання. Ми пішли, а ви протримайтеся хоча б до нашого повернення.

Більше ніхто не сказав ні слова. Авра і Рхея обняли мене і глянули з надією. Водяна стражниця прошепотіла на вухо лише два слова: «Поверни її».

***

Уже через десять хвилин я стукав у двері Ксантоса. Я не знав, що нас чекає у світі Маї, тому взяв з собою метальні ножі та стилет. Усе було сховано під одягом. Усе ж хлопець в броні й зі зброєю в руках точно викличе зайві питання де завгодно. Ксантос одразу відчинив і вручив мені купу одягу:

- Давай швидше, часу обмаль.

- Сам знаю. – Я одразу почав одягатися.

Лише зараз я зрозумів, наскільки незвично бачити Ксантоса в простих сірих джинсах і чорній футболці. Ніби зовсім незнайому людину побачив.

Часу гальмувати не було, тому ми вже за п’ять хвилин були повністю зібрані. Я не знав, що мене чекає. Ксантос тактовно взяв мене за руку, я заплющив очі, і мене перекрутило зсередини.

Так ми опинилися у світі, правила якого не знали. Але це ми зрозуміли пізніше. Я приземлився на побиту бруківку та одразу почав оглядатися. У мене перед носом була аптека «У місис Кларсон», здається, їй тільки замінили вітрину. Ксантос засміявся:

- Твоя дівчина під час колишньої моєї подорожі розбила оцю вітрину своєю ногою.

- Мая? Серйозно?

- Я теж у житті б не зміг цього уявити, але побачив наживо. Схоже, ми прийшли під ранок: уже світає. – Ксантос підняв очі на задимлений горизонт, через якийсь пробивалися бліді промені сонця.

- Якщо Мая привела тебе сюди, то швидше всього жила недалеко.

- У твоїх словах є логіка, Джуме, але ще занадто рано. Та і як ми її знайдемо?

- З погляду логіки можна буде спитати в когось, чи знає Варю, яка виглядає так-то і так-то, ні? Ну або про повернення з мертвих. – Тільки зараз мені дійшло, який резонанс мало викликати повернення моєї коханої у рідну домівку. Представити тільки собі: тобі дзвонить у двері твоя померла донька. У мене б дах поїхав, та і сон навряд би був. Стоп. – Ксантосе, нам потрібно знайти будинок, у якому світяться вікна квартири.

- Навіщо? Ти ночувати напроситися вирішив?

- Ні, просто час у нас і у них тече по-різному. Чим далі світ від Джерела, тим повільніший плин часу. З цього слідує, що якщо у нас пройшло не більше 12 годин, то тут це могло бути навіть не 8. А тепер уяви: за вікном темрява, а тобі у двері стукає твоя мертва донька, ти будеш після цього спати?

- Враховуючи, що по словах Берегині у цей час тут ще й комендантська година, то навряд. Та і від мертвої доньки волосся на голові ворушиться. Отже, розділяємося. Ти обходиш усі найближчі вулиці на заході, я на сході. Зустрічаємося через пів години тут же з результатами.

Наступні пів години я бігав вулицями у пошуках вікон, які світяться. Світ коханої дівчини наганяв мені сум. Він дуже нагадував Мертве Місто. Усі кольори, які він міг показати, ховалися у темряві ночі. Коли я вже збирався повертатися, до мене підійшов якийсь хлопець. На очах у нього була темна пов’язка, в руках він тримав лом. У мене по спині пішов холод. Добре, що він один, тут я не зможу прикликати енергію. Єдиний захист – власні сили та стилет, який ховався під рукавом. Хлопець сплюнув і звернувся до мене:

- Ей, ти! Якого це лісового ти на мою територію припхався посеред ночі, а?

- Я дівчину шукаю, для мене це дуже важливо. – Я роздумував, наскільки адекватно буде напасти на випередження.

- Кого це ти тут шукати надумав? Ще й посеред ночі.

- Варю я шукаю. – А раптом? Втрачати мені нічого.