Розділ 13. Ліки

Виспатися у мене не вийшло від слова «зовсім». Цілу ніч мені снився мій світ. У одному я сиділа вдома з батьками, в іншому гуляла з якимись друзями. Один сон швидко змінював інший, а між ними я по годині дивилася у стелю. Джум мирно сопів поряд і навіть не здогадувався, що перед тим, як лягти спати, я не була повністю чесною. Я картала себе за це, але не змогла в той момент зруйнувати хвилини його щастя. І так занадто мало ми їх отримуємо у нашому житті, а тут ще й міг мене втратити. Після такої ночі зранку я ледь сповзла з ліжка. Мені здавалося, що все тіло налилося свинцем, і через це будь-який рух був мукою. Єдине, що змушувало не лягти назад на ліжко, – наше завдання з Аврою. Вона мала мене чекати в лазареті, а, отже, відлежуватися буду якось потім.

Коли я прийшла, то дівчина вже чекала мене. Я позіхнула, а вона засміялася:

- Джум заважає спати?

- Ні, просто безсоння. Напевно, через нерви.

- Тоді давай до справи. Ксантос уже приніс рюкзак. Пояснюй. – Авра прямо горіла бажанням рятувати людей.

- Так усе просто, ти можеш навіть без мене розібратися. Ну, звісно, якщо мову зрозумієш. Інструкція є до кожної баночки.

- Я пробувала. – Стражниця похнюпилась. – Ні букви не знаю.

- Нічого, я ж точно маю розібрати. Значить будемо діяти наступним чином – ти розділи баночки по однакових упаковках, а я основні необхідні тобі дані напишу для кожного виду ліків. Я думаю, що опису хвороби, яку вони лікують, складу і дозування тобі вистачить. Ну ще на всяк випадок побічні ефекти. Підійде такий план? – Вона прямо засяяла.

- Ти геній, Має, знаєш?

- Не знала, але завжди здогадувалася. До роботи тоді!

Наступні кілька годин я потратила за інструкціями. З однієї сторони це було дуже необхідно, а з іншої це явно сприяло не тим думкам. Рідна домівка все частіше з’являлася в пам’яті. Я навіть згадала, як виглядають батьки, друзі, сусіди й навіть бездомний кіт з двору. Було відчуття, ніби я повернула частину себе. Це було дуже дивно. Я ніколи не задумувалася, скільки з моєю смертю я втратила. Це все здавалося далеким і нереальним, але тепер сприймати це саме так не виходило. Я була там, я впізнавала будинки, вулицю, навіть бруківку. Це нагадувало ломку по цьому всьому. Я розуміла, що це погано, але язик не повертався нікому нічого сказати. Авра, яка раніше мене виконала свою частину роботи, схоже, помітила мої сумні думки:

- Має, усе добре?

- Так, просто задумалася. Наскільки багато ти пам’ятаєш про своє життя до Мертвого Міста?

- Е-м, не знаю. Ніколи не думала про це. Я все одно померла там, так навіщо намагатися повернути назавжди втрачене? – Посмішка зійшла з обличчя дівчини. Вона насупилася, через що навколо очей пробіглася павутинка зморшок.

- Ну просто я згадала все після подорожі у свій світ. Тепер це все так дивно.

- Ти пам’ятаєш два своїх життя. Звісно, це буде дивно. Головне, не забувай, яке з них справжнє, а  яке лиш минуле.

- Намагаюся, а виходить якось не дуже. Але не хочеться нікого хвилювати. Не знаю, що робити.

- Тоді будеш мені допомагати. Як тобі ідея полікувати один день людей? Без поля бою, без нарад?

- Ну на поле бою мені точно не можна. Можна погано закінчити. Що там далі? – я всілася поряд готова допомагати.

- Для початку пообриваєш листочки з тих гілочок, а я поки розберу, що ти мені тут понаписувала. А потім підемо пробувати людей лікувати. Добровольці, на щастя, знайшлися одразу. От що означає – воїни. – Авра вручила мені пакетик якихось гілочок і ще один для листочків.

- Тільки, Авро, прошу, говори зі мною про щось. Я не хочу думати.

- Ти розумієш, що лише відкладаєш невідкладне? – Дівчина була навіть надто серйозна.

- Я знаю, але не зараз, добре? Борг перед батьківщиною в першу чергу, а лише тоді – решта. Від нас залежить багато життів.

- Тільки проблема в тому, Має, що це все робить тебе розібраною. Поговорила б ти про це з Джумом. – У цей момент двері відчинилися, і він зайшов до кімнати.

- Про що зі мною треба поговорити? – хлопець дивився на мене, а у горлі застряг клубок.

- Сонечко, я згадала все своє життя. – Джум, схоже, все одно не розумів.

- І що тут страшного? Має, це логічно. Я сам через це проходив.

- Джуме, мене тягне додому, у мій світ. – Мертва тиша додавала напруги. В очах хлопця я побачила біль.

- Ти ж… Ти сказала вчора, що все добре. Навіщо ти збрехала?

- Я… Я не змогла тебе засмутити. Ти так переживав, що я не повернуся. Як я могла сказати, що якась частина мене досі там? – Мій голос надломився. Джум сів біля мене та обійняв до болю в ребрах.

- Дурненька ти моя. Якраз через це і треба було сказати. Щоб я міг тобі допомогти. Уяви, якщо раптом ти не зможеш протистояти спокусі й утечеш додому. Як би ми знали, де тебе шукати? Адже існує безліч варіантів того, що може трапитися. А це могло трапитися навіть посеред ночі.

- Вибач. – На очі виступили сльози.

- Нема за що просити вибачення.

- Люди, я розумію, що я вас відриваю, але ми йдемо давати ліки бійцям? Час якби йде. – Тільки зараз я згадала про присутність Аври у кімнаті. Джум послабив обійми, але не відпустив.

- Так, звісно. Саме для цього ми пішли на такий ризик. – Я відповіла, і ми з коханим піднялися. Його рука лишилася на моїй талії. Він взяв вільною рукою пакунок, який приготувала стражниця Повітря, і ми пішли до лазарету.

Наша поява в лазареті викликала бурхливу реакцію. Усі знали, що ми маємо прийти, щоб спробувати вилікувати бійців. Робота закипіла з новою силою. На якийсь час я навіть забула всі хвилювання.

Через годину всі добровольці отримали свої ліки, і було записано хто і що саме прийняв. Також їм було видано детальні інструкції, коли треба прийняти наступну порцію. Ми всі з нетерпінням чекали якихось результатів.