Розділ 11. Ріг Віри

Орій дійсно знайшовся на кухні. Джум одразу вирішив його порадувати:

- У нас є робота, досить їсти. – Хлопець навіть жувати перестав.

- А обід у нас заборонений? – сказав він, дожувавши.

- Чому ж? Ні. – Посміхнулася я. – Доїдай, а тоді відправимося.

- Так ви хоч скажіть куди, наскільки наїдатися? – Уже розслабився Ор.

- Недалеко. У Живе. – Спокійно відповів Джум.

- Ну тоді я готовий. – Хлопець піднявся і кивнув.

Так наша маленька компанія відправилася в подорож. 

Лише тоді, коли ми стояли на мостовій у Живому Місті, я вирішила розказати хлопцям правду:

- Хлопці, тут таке діло… Я зібралася не у Живе Місто, а до Джерела. – Ніхто не сказав ні слова. Хлопці стояли та дивилися на мене. 

- У мене тільки одне питання: чому ми дізналися про це тільки зараз? – запитав Джум, в його очах було видно відблиски близької бурі.

- Ну я не встигла зорієнтуватися, поки ми забирали Орія з кухні, а шлях виявився дуже коротким.

- Ну хоч зараз сказала, – прокоментував Орій. – Куди вже дінемося? Уперед.

Джум лише мовчки кивнув. Знаходити потрібні шляхи стало вже зовсім легко, тому за кілька хвилин ми стояли на вже знайомій мені квітучій галявині. Тут усе так же співали птахи та по землі були розкидані квіти найнеймовірніших кольорів. Я набрала повітря в легені й опустилася на траву біля Джерела. Хлопці мовчки стояли там, де з’явилися. Я розсміялася:

- Ви там так і стоятимете? Можна і присісти.

- Ну можна й присісти. – Погодився Орій і сів на землю по-турецьки. Джум сів біля мене та обняв за плечі.

- Хлопці, чому мені здається, що наша Велика Рада нічого не робить? – почала я розмову, яка мене хвилювала. Неспокій ще більше заполонив моє серце. 

- З чого ти це взяла? – суворо запитав Джум.

- Просто стільки втрат, а результату – нуль. Скількох ми ще маємо втратити? Афіна, Софія. Хто буде наступним? – я не впізнала свій голос – з нього сочилася отрута.

- Ти чого, Має? – стурбовано запитав Орій.

- Нічого, просто мене дістала ця бездіяльність. Сидять собі у Бібліотеці, будують плани й не рахуються ні з ким. Скільки це може продовжуватися? Може пора щось змінити?

- Сонце, мені здається ти перегинаєш. – Відповів мені Джум.

- Нічого я не перегинаю. Я кажу чисту правду. Чисту і прозору, як ця вода. – Я кивнула на озеро. – От що вони зробили хорошого?

- Почнемо з того, що Мертве Місто ми захищаємо не складом п’яти осіб, а з трьома найсильнішими арміями у Всесвіті. Це по-перше. По-друге, про поранених вони теж турбуються. А, по-третє, Хаос не зміг просунутися далі. А могло бути набагато гірше. Треба думати об’єктивно. – Відповів Ор.

- До того ж ти, можливо, не мала справи з цією трійцею раніше, але ми мали досвід. Вони забули про всі свої скандали й інтриги, щоб врятувати наш світ. – Додав Джум.

- І що? Хаос не просунувся далі, але і відкинути його назад у нас теж не вийшло, на хвилиночку. 

- Має, скажи, сенс озвучувати тобі аргументи, якщо ти їх не слухаєш? – Завжди спокійний Джум починав кипіти.

- Я їх слухаю, це ви мене не слухаєте. І взагалі – ідіть звідси. Я сама повернуся. Я думала, ви зі мною, а ви такі ж, як і вони! – Хлопці здивовано глянули на мене. Загалом я і сама не розуміла, чому так вчинила.

Кілька секунд вони дивилися на мене мовчки, потім переглянулися і зникли в чорно-білому світлі. Я навіть не здогадувалася до цього, як перехід між світами виглядає зі сторони. Я відкинулася на траву і подивилася на нереально-блакитне небо без єдиної хмаринки. Схоже, я таки перегнула палку. Але просто це все вже сидить у печінках. Ну скільки можна?

***

- І от що з нею трапилося? – одразу на мостовій Живого Міста запитав Джум.

- Я не знаю, друже, але вона якась сама не своя. Може, ми щось не помітили? – запитав Ор.

- Без поняття. Просто раніше в ній не було стільки недовіри до Великої трійці, та і конфліктів ні з ким не було. А тут я не вірю, нічого не роблять, а ви взагалі зникніть з моїх очей. А я навіть що робити не розумію. – Хлопець опустився на бруківку.

- Можливо, це якесь випробування? Ну там, щоб отримати ще якийсь Дар? Ми ж ніколи з цим не стикалися. А наскільки я пам’ятаю легенду, то саме недовіра приводила до конфліктів. Лише Ріг Віри зміг тоді розв'язати проблему.

- Слухай, Оріє, де ти такий розумний знайшовся! Це ж очевидно. Тільки, на мою думку, це не випробування, а Хаос заволодів її серцем. Він намагається нам завадити, а треба лише перемогти цю зневіру і все. Друже, ти, як завжди, на висоті. – Джум зірвався на ноги.

- Так, так, не лети. По-перше, треба зрозуміти, що робити. А то зірвався він. А план дій?

- І щоб я без тебе робив?

- А я знаю? – знизав плечима Орій.

***

Я лежала на траві й дивилася на нереально гарне небо і думала, що робити. Здавалося, що я лишилася сама. Невже кожна війна виглядає так зсередини. Недовіра, інтриги, скандали. І це ж тільки одна сторона. Це навіть без ворогів, а якщо ще їх додати до картини, то взагалі жах виходить. Так я б, напевно, і лежала, коли почула чоловічий голос:

- Так і знав, що знайду тебе тут, - я підняла голову і побачила сірі очі Едварда.

- Але як? – я сіла і повернулася до нього. Він же спокійно сів поряд.

- Ти занадто різко захотіла у Живе Місто. Я подумав, що на це мають бути якісь причини. Але, я думаю, що ти відмовилася б від охоронців у лиці когось з Великої Ради. Тому й не пропонував навіть. Просто відправився за вами. А тут у Живому раптом з’явилися хлопці та про щось поговорили. Після цього всілися на бруківці й задумалися. Ну я підійшов і запитав, де це ти. Й от я тут.

- Вони вам розказали й причину сварки? – я розуміла, що не сильно добре відкликалася про нього в тому числі.