Розділ 9. Відповідь усередині

Я проспала кілька годин. Не сказати, що я виспалася, але сон більше не йшов. Я пішла на кухню і зустріла там Афіну. Вона стояла з чашкою кави.

- Привіт, - сумно посміхнулася вона.

- Привіт. Ти як? Хоча. Напевно, безглузде питання. – Я почала готувати каву, щоб зайняти руки й очі.

- Нічого. Я просто сподівалася, що мені не доведеться цього бачити, але вочевидь помилялася. У минулому житті вона втратила мене, тепер я її. Ти ж не знала, що ми сестри, так? – Наставниця сіла на стілець.

- Не знала. Ти ніколи нічого не казала. Я думала, що ви хороші подруги. – Я доробила каву і сіла навпроти.

- А ми сестри. Доля виявилася жартівницею. У нашому світі нам не пощастило жити у воєнні роки. Одного дня Софія пішла по ягоди, а до села прийшли вояки. Вони думали, що ми переховуємо наших військових, і спалили село. Усіх, хто намагався втекти, розстрілювали на місці. Здається, мама, коли зрозуміла, що шансів нема, дала всім ціаніду, який дістала перед тим у льотчиків. Смерть була легкою. Я потрапила сюди. А потім через років п’ятнадцять на Брамі з’явилася вона, як нова стражниця. Сестра мене одразу впізнала. Я не вірила своєму щастю. Ми отримали ще один шанс прожити життя поруч. Тому я не шкодую, що ми тут зустрілися. – Здавалося, що Афіна розповідає не мені, а просто виливає те, що стільки часу було в душі. – Я вже попередила Велику Раду про випадок у Живому Місті. Білі надіслали свою кращу групу бійців – Білі тіні. Якщо щось трапиться, вони подадуть сигнал, і до них відправляться Амазонки. Ми сьогодні будемо тут. Ми ж так і не поговорили про твій візит до Джерела.

- Та було якось не до того. Я розповім, коли всі зберуться. Думаю, Великій Раді це теж треба буде розповісти.

- Добре. Я всіх зберу до зали, а ти йди поки одягнися. У тебе, звісно, симпатична піжама, але нема чого так розгулювати. – Хоча Афіна посміхнулася, очі її лишилися сумні. Я кивнула.

Через пів години у залі були всі. Не вистачало лише однієї стражниці. Ніхто нічого не казав, коли до зали забігла незнайома дівчина. У неї було довге русяве волосся і принизливо-зелені очі. На ній було коротеньке плаття кольору молодої трави. 

- Вибачте, я ледь не запізнилася. – Здивована її появою, схоже, була тільки я.

- Має, познайомся, це Авра – нова стражниця. – Відгукнувся Едвард.

- Приємно, - кивнула я. Дівчина обійняла мене і стала біля Орія. Схоже, їй не пояснили при яких обставинах вона зайняла нову посаду, але лишнього часу зараз не було.

- Так що в тебе нового? – одразу перейшов до суті Ксантос.

- Вчора біля Джерела я зустріла Долю, Життя і Смерть. – Кімнату заполонила тиша. Стало чути, як за кілометри звідси ведеться бій.

- Ти бачила їх? – запитав Джум.

- У плоті й крові, але, на жаль, вони не можуть нам допомогти. – Я не почула, хто зітхнув. – Ця трійця сказала, що мені не треба шукати Дари Балансу. Мені треба прийти до необхідного внутрішнього стану, і вони самі з’являться.

- А вони пояснили до якого стану? – Запитала Афіна.

- Ні, але я, схоже, маю сама все зрозуміти. Я розумію, що це звучить не дуже, але це все, що є.

- Ну чому ж. Ми тепер точно знаємо, що це не дитяча казочка. – Додав Орій. Його явно трохи дратувала грайлива і рухлива Авра поруч. Відчуття було, ніби вона не розуміє, куди потрапила.

- Це краще, ніж нічого. – Озвалася Мелейна. – Я пропоную поки наступний план: Афіна сьогодні відпочине і подумає, що можна зробити; стражники введуть у курс справ Авру; Мая матиме вільний день. Усе йде до того, що лише твій душевний стан нас врятує. Хтось проти? – Тиша. – Тоді я полетіла на поле бою.

Після Мелейни ніхто не зронив і слова, усі повільно пішли по своїх справах. Спочатку залу покинула Велика Рада, тоді Рхея з Орієм кудись повели Авру. Афіна пробурмотіла щось про побути сама і теж пішла. Я лишилася наодинці з Джумом. Він якийсь час стояв, а тоді таки заговорив:

- Ти знала, що у Бібліотеки є вихід на дах?

- Ні, але не хочеться дивитися на битву. Там помирають сотні, а то й тисячі. – Трохи грубо відповіла я.

- Дах виходить на іншу сторону. Пішли, будь ласка. – Його суворе обличчя стало м’якшим. 

- Ну добре. Веди. Мені все одно треба чимось зайнятися.

Він взяв мене за руку і повів коридорами Бібліотеки. Спочатку я впізнавала розвішані гобелени та вікна, але з часом і те, і інше зникли. Коридори були зовсім незнайомі, лише щось усередині підказувало, що ми рухаємося назовні. Через якийсь час ми опинилися на даху. Позаду нас височіла вежа з годинником, а перед нами розстилалося сіре спокійне місто. Ніби немає ніякої битви, ніби ми вчора не втратили подругу. Джум мовчки сів на краю і постукав долонею біля себе. Я опустилася поряд.

- Після початку війни я думав, що ми так і не зможемо нормально поговорити. А тепер нарешті вдалося, але радості нема. – Якось занадто серйозно почав Джум.

- А звідки радість? Ми тільки вчора втратили Софію, а вже сьогодні маємо прийняти як рідну Авру. Орій явно дуже незадоволений. У нього це на обличчі написано. – На першу частину я свідомо не відповіла, хоча всередині щось перевернулося.

- Зрозумій його правильно: Софія була розсудлива і спокійна, інколи навіть складно було повірити, що ця дівчина повітряна стражниця. Авра ж зовсім не така: вона дуже вітряна, а за вікном для цього не найкращі часи. Хоча… Коли вітер у голові приносив добро воякам? Але не нам судити. Мені чомусь здається, що ця дівчина стане нашим ковтком свіжого повітря. Ми всі занадто загрузли в сумі та страху.

- Напевно. Хоча мені дивно спостерігати її на місці Софії. Тим більше я не знала, що це була сестра Афіни. Їй дуже нелегко. – Мій голос затремтів.

- Афіна завжди сподівалася, що їй не доведеться прощатися з сестрою. Софія ж боялася, що знову втратить рідну людину. Природа знайшла рівновагу: в одному житті довше жила одна, у другому – інша. Хоча я боюся, щоб Афіна не наробила дурниць.