Розділ 7. Подарунок Туманної зали

Я не чекала від Зали пам’яті приємних гостин. Вона завжди витягає на ззовні жахливі спогади. Цей раз не став винятком.

Я відкриваю очі та розумію, що потрапила у своє дитинство. Я сиджу на згарищі власного будинку, навколо мене нічого. Війна забрала у мене не тільки сім’ю, а все. Воїни прийшли та спалили все наше селище. Я лишилася жива тільки через те, що пішла в ліс назбирати ягід. Коли я повернулася все вже палало. Я стояла неспроможна нічого зробити. Мені було 5. Кошичок випав з моїх рук. Яскраво-червоні ягоди виділялися на фоні чорного попелу, а я повільно осідала на землю. У цей момент картинка почала рябіти, і я згадала, що насправді стою в Туманній залі. Я стояла в невеликій кімнатці з незрозумілими біло-сірими стінами та скромним маленьким різним столиком. Посеред нього стояла невеличка дерев’яна шкатулка. Це була відплата за спогад. Коли я вийшла, Рхея підірвалася з підлоги стурбована і явно вже давно готова когось кликати:

- Тебе не було дві години! Я подумала, що щось трапилося! – сказала дівчина. 

- Ти ж знаєш, що у Залі пам’яті час тече інакше. Тим більше пережила я це все недаремно. – Я показала замкнену шкатулку.

- Але у тебе сльози! Я рада, що ти змогла щось роздобути.

- Пішли вже.

Я взяла схвильовану подругу під руку і повела до місця збору. Рхея могла видавати емоції ще дуже довго.

***

Ми вже п’ятнадцять хвилин чекали Софію і Рхею. Я навіть поривалася сходити по них, але Афіна зупиняла мене:

- Має, заспокойся. Усе з ними добре. Не можна зникнути в Бібліотеці. Це абсурд!

- То чому їх так довго нема? – запитала я.

- Бо дівчата пішли до доволі специфічної зали. – Відповів Джум, який повернувся з Червоної зали дуже блідим. До нього повернувся звичний колір обличчя, але виглядали вони з Орієм не сильно позитивно. Новини ж ми вирішили озвучувати, коли будуть усі.

- Чим специфічної? – запитала я.

- Має, це зала, яка просить за допомогу взаємну послугу, так би мовити. – Почала Афіна.

- Яку? І чому вона займає стільки часу?

- Ця зала вимагає пережити ще раз один з твоїх найгірших спогадів. Тільки після цього можна від неї щось отримати. Але у ній нема відчуття часу. Ти можеш пробути там як пів години, так і день. При цьому нічого не помітиш. – Спокійно відповів замість Афіни Ор. – З нас усіх найкраще справляється з цим Софія. Тому зазвичай ходить туди вона.

- Про мене говорили? – У цей момент до кімнати зайшла Софія. Вона під руку вела перелякану Рхею і тримала якусь дерев’яну шкатулку.

- Ну що, усі в зборі? Перейдемо до питань насущних? – Заволоділа увагою всіх Афіна. Тільки тепер я помітила, що на шоках Софії ще не висохли сльози. У мене в горлі ненадовго з’являється клубок: що могло так її зачепити? Але наставниця не дає часу на це.

- У нас з Маєю пусто. Ми дві години вдивлялися в сувої. Там нічого. Єдине, що можна виділити – та війна не була схожа на нашу.

- Ми можемо додати – узагалі не схожа. Дівчата, у Великій Війні Хаосу не довелося прикликати своїх монстрів. Там люди прекрасно самі все робили. Це була Війна людей. Проти нас же – військо потвор. – Додав дьогтю Орій.

- Схоже, наші справи кепські. – Сказала я. – Софіє, а як ваш похід? Змогли знайти щось корисне. – Я не знала, чи це звучить коректно стосовно Туманної зали, але мене зрозуміли.

- Ось ця шкатулка. Ми її ще не відкривали. Думаю, пора.

Шість пар очей втупилося в шкатулку, яку Софія поставила на стіл. Вона обережно відчинила її, і ми побачили невеличкий сувій. Нас захопило нерозуміння. І як це має допомогти. Софія розгорнула його і почала читати вголос:

Коли Берегиню прикличе світ,

Відкриє книга старий завіт.

Прийде у Мертве Місто злива,

Прокинеться прадавня сила:

То Хаос знов постане із руїн,

І пронесеться Містом дзвін.

Лиш в безнадії рятунок прийде,

Дівчині лихо любов принесе.

Хаос сестер роз’єднає навіки,

І потечуть у бою крові ріки.

Як Мертве Місто заплаче сльозами,

Бібліотека врятує словами,

Перший же дар лиш у собі знайдеш,

Коли до серця свого прийдеш.

Віра  ж ховається менше Любові,

Очі розплющ — тут не лиш ріки крові.

Надія ж знайдеться там, де не ждеш.

Щось віддасиш — порятунок знайдеш.

- Це що? Передбачення? – першим відреагував Ор.

- Схоже. Але з нього слідує, що нас врятує одна людина. Це якесь безглуздя. – Прокоментувала Рхея.

- Не безглуздя, Рхеє. Ти тут не так давно, а я пам’ятаю часи, коли конфлікти вирішували одиниці. Інколи одна людина може зробити більше, ніж сотні. – Сказала Афіна. – З цього слідує, що все буде добре, хоча і неясно коли. І щось мені підказує, що врятує нас Мая. – Усі повернулися до мене.

- Я? Ти впевнена? Я ж нічого не знаю. – Це якась маячня.

- Упевнена. Саме твоє незнання і незіпсованість Мертвим Містом може врятувати всіх.

- Афіно… – Тут мені прийшла неймовірна думка.

- Що, Має?

- Тобі не здається, що мова у передбаченні йде про Дари Балансу? – І знову вся увага мені. – Просто я не бачу іншого варіанту. Лише така велика сила може нас врятувати. Чому це не може повторитися. Книга ж недаремно відкрила мені Легенду ще в перший день.