Розділ 4. Затишшя зазвичай настає перед бурею

Після атаки на Афіну все швидко повернулося в норму. Кожен день наставниця показувала мені, як вправлятися з енергією, мечем і луком. Через тиждень ми перейшли до тренувань на одному з дахів Мертвого Міста. Кожен раз це був показовий бій з відпрацюванням певних способів бою. Про монстрів Хаосу Афіна не згадувала ні разу, а будь-яку мою спробу про це заговорити перерізала в корені. Таким чином пройшло півтора тижня. Єдине, що змінилося після атаки на наставницю, це те, що кожного вечора, коли я лягала спати, вона кудись ішла. Я ні разу не чула, коли вона поверталася. Але й про це запитати мені не давали. Саме тоді, коли мені вже почалося здаватися, що поранення Афіни було сном, життя знову стало шкереберть. Хоча ранок не передвіщав ніяких проблем. Хоча перед бідою завжди тихо, ні?

Цей ранок мало відрізнявся від решти. Єдина відмінність – мене ніхто не будив. Хоча мене це і тішило (я нарешті насолодилася сном сповна), але і насторожувало. Я швидко одяглася в зручний одяг і пішла на кухню. Афіни не було і тут. Де її кімната знаходиться, я за стільки часу так і не дізналася, тому просто стала до плити. Коли я приготувала сніданок на двох, то до кухні нарешті зайшла сонна Афіна. На ній була вільна чорно-біла піжама, на голові у різні сторони вибивалися пасма волосся. Вона посміхнулася і привіталася:

- Добрий ранок. Вибач, я проспала, – мене це здивувало – наставниця перший раз така домашня з’явилася на кухні.

- Добрий, нічого. Сідай снідати, не все ж тобі готувати, – я посміхнулася. Це виглядало так по-домашньому. Так, як у мене ніколи не було. Удома ми всі снідали в різний час, а додому приходили батьки пізно, і вечеряв кожен тоді, коли виходило. Разом поїсти виходило хіба на вихідних, і то рідко.

Ми мовчки поснідали й, поки я мила посуд, Афіна таки почала розмову:

- Ну що, сьогодні знов тренування на даху? Мені здалося за цей тиждень, що тобі сподобався такий формат. Особливо, коли я паралельно ще й про щось розповідаю.

- Так, особливо, якщо врахувати, що ти на таких тренуваннях розповідаєш більше, ніж під час лекцій увечері за чашкою теплого чаю.

- Ну тоді переодягайся і вперед. Через п’ять хвилин біля Бібліотеки.

- Добре, але спочатку я помию посуд.

- Тоді через десять.

***

Через 10 хвилин ми обоє стояли зібрані біля Бібліотеки, але потренуватися сьогодні не вийшло. На все Мертве Місто роздався гучний звук рога. По словах Афіни я вже знала – це сигнал тривоги від Брами. Стражам треба допомога. Афіна розкрила свої розкішні крила: одне чорне та одне біле. Вона легко підхопила мене за талію, а я своєю чергою обняла її за плечі. За кілька хвилин наставниця домчала нас до Брами, приземлилася і сховала крила. Афіна заговорила швидко і чітко:

- Я не знаю, що чекає нас за хвірткою, але пам’ятай – ти маєш вижити, тому підставлятися за мене не смій. Якщо помреш ти – Бібліотека лишиться без Берегині. І головне, щоб не трапилося – не дивуйся. Хаос буде робити все, щоб розхитати встановлений баланс. Являй клинок і пішли.

Я кивнула, прикликала меч і ми вийшли за Браму. А там чотири стражники боролися з трьома величезними чорними потворами, кожна з три метри у висоту і зо два в ширину. Кожен монстр мав жахливу пащу з трьома рядами зубів, очі у них були налиті кров’ю. Лапи нагадували ілюстрації до казок про драконів, які читала мені в дитинстві мама. Ой нене, куди я потрапила?! Перше бажання було обернутись і бігти скільки вистачить сил, але я побачила Джума, який сам намагався впоратися з одним з монстрів. Ще з одним боролася Софія і якась незнайома мені дівчина з чорним волоссям в синій сукні. Принаймні це було єдине, що я могла розгледіти з землі. А з третім монстром змагався хтось у чомусь зеленому, але він був далеко, і я навіть не могла впевнено сказати — це дівчина чи хлопець. Я ринулася допомагати Джуму, а Афіна, побачивши це, знову розкрила крила і полетіла допомагати стражнику Землі. Я одразу направила на монстра потік вогню, це було перше, що спало мені на думку. Хоча я не була впевнена в логічності своїх дій. Але це спрацювало, як відволікання, і Джум зміг поранити монстра в око. Потвора довго намагалася розгледіти мене на землі, а я тим часом пробувала обійти її та напасти з боку. Я прекрасно розуміла, що без крил являюся найлегшою ціллю, бо пересувалася найповільніше, але в той момент це не було значущим. Слова Афіни вилетіли з моєї голови. Головне – убити монстрів і не пустити їх у місто. Джум швидко перелітав зі сторони в сторону, чим явно дратував монстра. Я намагалася не потрапити під лапи потвори та при можливості всаджувала клинок у лапи або бік монстра. Він ревів і метався зі сторони в сторону. Верхніми лапами чудовисько намагалося дістати Джума, але, на щастя, той літав швидше, ніж потвора цілилася. Увесь світ навколо, здавалося, зник, існували тільки ми та монстр. Час від часу мене охоплювало бажання втекти, заховатися, але самотня постать стражника Вогню змушувала мене взяти себе в руки й боротися.

Я не знаю скільки часу пройшло, коли чудовисько звернуло більше уваги на мене, і Джум зміг вдарити його в друге око. Потвора повністю втратила зір. Тепер він міг або почути нас, або винюхати. Це трохи спрощувало задачу, але ми так і не знайшли його слабке місце. У мене було відчуття, що мої удари просто дратували його, але аж ніяк не шкодили. З ран монстра текла чорна рідина, але потворі, схоже, було байдуже. Після чергової перебіжки, щоб не потрапити під лапу чудовиська, я помітила, що Джум почав повільніше літати. Напевно, монстр таки його зачепив. Це означає, що треба швидше щось робити, інакше у нас будуть проблеми. Потвора ж, схоже, усю свою увагу перевела на хлопця. Тут я відчула все своє безсилля. Скільки б я не ранила клинком чудовисько, воно ігнорувало мене. Від почуття власної нікчемності по щоках потекли сльози. У цей момент мені на шкіру впали холодні краплі дощу. У цей момент завмерли всі. У Мертвому Місті не буває зміни погоди. Тут завжди все однакове. Але дощу на це було байдуже. За кілька секунд окремі краплі перетворилися в зливу. Я стояла не в змозі поворушитися. Невже це кінець? Ні, це не може так закінчитися! Ми маємо виграти! Ми не здамося.