Частина 21. Іграшка для морського чудовиська

Коли розвиднілося, всі погляди були направлені на Теарін.

— Схоже, від тебе, дівчино, залежить, станемо ми вранці кормом для риб чи ні, — похмуро промовив капітан Брок, глянувши на свою похнюплену команду та потрощені вітрила й реї.

— Якби ж ще знати, що тому привиду справді потрібно, — задумливо подав голос Шруд, потерши потилицю. – Є якісь думки? – він глянув на Грудлі.

— Не витріщайся, — буркнув той. — Я ж не провидець, щоб знати, чого Діва хоче.

«Провидець… Ну звісно!» — від радості Теарін поцілувала зевагура в маківку, чим неабияк його здивувала. І не тільки його…

— Еее, — зніяковіло протягнув Грудлі, — якщо це слово так діє на тебе, можу ще раз його повторити. Провидець, — сказав він і підставив Теарін щоку для поцілунку.

— Досить з тебе, — відштовхнув друга Аскаль.

Шруд затулив волохатим кулаком рота. «Пропав вілдайор», — подумав він, ховаючи усмішку.

Проте Брок не поділяв їхніх веселощів. Він запалив люльку і почав свою гнівну тираду:

— Не розумію, чого ви радієте. Я втратив своїх найкращих матросів через цю Блакитну Дівулю. Вітрила та корабель потребують ремонту, а вона ще й хоче казна-чого, щоб їй провалитися…

Теарін спробувала все пояснити:

— Коли дитина нудьгує, дорослим непереливки… - промовила дівчина, але одразу второпала, що лише заплутала капітана, бо його насуплені брови зійшлися ще більше, а обличчя стало трохи багряним.

Проте її слова зацікавили Керста, який стояв неподалік, прислуховуючись до розмови.

— Дозвольте сказати, - звернувся він до капітана, і коли той кивнув, продовжив:

— Малим мій прадід бачив, як на одному з кораблів Гудеери старий чаклун скинув уночі в воду молоду дівчину за те, що його амфора розбилася через неї. Коли посудина розлетілася на шматки, очі чаклуна налилися кров’ю, а над палубою з’явилася та завмерла величезна морська хвиля з білою піною. Страшнішого видовища мій прадід ніколи не бачив. Тієї ж миті з пальців старця вилізли довгі щупальця, що стисли нещасну, яка стояла мов заціпеніла, і чаклун прошипів: «Тож будь замість неї!», дозволивши хвилі її поглинути. Але після цього старий раптом сам похитнувся та впав на палубу замертво. Прадід нікому не розповідав про побачене і мені обмовився лише тому, що думав — забуду.

— Ну й що це прояснює? - спитав Брок після нетривалого мовчання. – У тому, що Блакитна Діва існує, ми й так пересвідчилися.

Ображений юнак відвернувся та сів біля планшира. Але його розповідь навела Теарін на думку, що Бреха, якого вона зустріла біля річки, тоді не збрехав. Двоє милих очей із золотими віями не були схожі на страшного привида, який здійняв бурю на морі. Отже, не лише Блакитна Діва мешкає в цих водах. Хто ж та інша істота, що дивилася на неї?

— А що як Блакитна Діва — це лише чиясь іграшка? Можливо, в цих водах є ще хтось, хто таким чином грається, — припустила вона і повернулася до Аскаля: — Пам’ятаєш, я розповідала про зустріч із віщуном у Нельзідері. Спочатку я не була впевнена в тому, що Бреха не помилився, але його віщування та розповідь Керста можна скласти в єдине ціле.

— Ти хочеш сказати, що море ховає в собі не лише привида, а й… дитину? — нахмурився хлопець.

— Несподівано… — ледь чутно вимовив Грудлі, бо всі боялися пропустити хоч слово з їхньої розмови.

— Можливо, чаклун якимось чином знав про нього і амфора мала стати забавкою малюка? Тож коли вона розбилася, він і кинув нещасну в море замість неї.

Дівчина підійшла до Керста:

— А раніше були такі сильні шторми, як сьогодні?

— Вкрай рідко, – відповів він задумливо. – Принаймні мій прадід казав, що лише після того випадку Блакитна Діва почала забирати на дно кораблі.

Теарін ствердно кивнула, знайшовши підтвердження своїй здогадці:

- Я думаю, якщо вона попросила про допомогу, то хоче звільнитися.

Шруд висловив власну думку:

- Навіть якщо припустити, що Блакитна Діва втомилася влаштовувати бурі щоразу, коли маля хоче погратися, такої амфори в нас однаково не має. Доречі, не зрозуміло, що в ній мало бути незвичайного, щоб це створіння не нудьгувало. Та й взагалі, якщо воно справді існує, то за цей час мало б і підрости.

- Може й так, – погодився Аскаль. – Проте ми не знаємо напевно. До того ж, коли справа стосується магії, нам навряд чи вдасться зрозуміти все лише розумом. Давайте краще поміркуємо, яку нову іграшку для нього зробити?

Від поплавців до старого корабельного штурвала – яких тільки пропозицій вони не висували, аби вигадати щось, що може сподобатися малюку чаклуна. Брок запропонував усім думати над цим далі за пляшкою гамарлихи, яку завжди тримав у каюті. Пригубивши з горла, він, розчервонівшись від хмільного напою, поринув у дитинство, згадуючи, чим любив гратися.

— А ще в мене був улюблений коник, зроблений з дерева, – розбалакався капітан після чергового ковтка. – Проте... теж набрид, – гикнув він, занюхавши гамарлиху в’яленою рибою, і відкупорив ще одну пляшку.