Частина 20. Привид, у якого не вірив Брок

План дій був такий: оскільки з Мільдагори до Альдаріни не було прямого шляху, спочатку вони мали дістатися Гудеери, куди, за щасливим збігом, цього дня вирушав корабель Брока. Від неї розходилися чотири головні дороги. Одна пролягала на захід, де жив народ Сейянери; друга тягнулася через невеличкі Білі Ліси на північ Найджурії. Дві інші, звивисті, майже поруч вели до центру Леардонії. Там, оминувши з обох боків Дім Вітрів, який на мапі нагадував радше дрібну закарлючку, ніж глибоководне озеро, вони розходилися. Одна простягалась на схід до Альдаріни, на початку якої була зображена перегорнута дуга, позначена корявим почерком як Місяць Магдоріки. А інша — до сусіднього королівства — Краадонії, куди неважко було й потрапити, якщо ненароком звернути. Але, на щастя, дороги не перетиналися, тож і ризику переплутати їх не було.

Отже, якщо вони встигнуть на корабель, то вже за сім днів будуть біля високих скель Гудеери. Всі почали збиратися в дорогу. Позіхаючи, Янгіс наповнювала торби припасами, а Крихітка зацікавлено спостерігав за волохатим велетнем, який гримав на Грудлі за те, що хвіст зевагура десь подів його ніж. Плюнувши на це безглузде заняття, Шруд врешті взяв із собою молот, не забувши попередити хвіст, що наступного разу він його просто відірве.

Перед тим як вони покинули її дім, Янгіс відвела Теарін убік і поклала їй у мішечок дзвінких свою магічну засушену квітку, загорнуту в клаптик легкої тканини. Розчулившись, вона промовила: «Ти сильніша, ніж думаєш», - і, міцно обійнявши дівчину, попрощалася з нею.

Капітан Брок, не виймаючи люльки з рота, дивився, як його команда зносить на корабель тюки з провізією. Невисокий огрядний чоловік із рідким волоссям, цапиною борідкою та глибоким шрамом через усе обличчя зміряв четвірку поглядом бувалого моряка і за невелику кількість дзвінких погодився взяти їх на борт своєї «Гарни». За кілька годин корабель покинув береги Мільдагори.

Усе складалося якнайкраще. Аскаль про щось розмовляв із капітаном, Шруд та Грудлі допомагали команді, а хвіст зевагура, не соромлячись, цупив із мішків фундук, не забуваючи при цьому подавати матросам потрібне приладдя.

Теарін дивилася на морські хвилі. Її подорож тільки-но розпочалася, а з нею сталося вже стільки всього. Спочатку — Дорога, який образився на неї настільки, що покинув напризволяще. До речі, ні Аскаль, ні Янгіс із Грудлі та Шрудом про нього й не чули. Це здавалося так само дивним, як і його бажання перетворитися саме на людину. На питання «чому?» вона, наймовірніше, ніколи не знайде відповіді, але після зустрічі з краадоном стало зрозуміло, що йому не варто було довіряти. Проте тепер вона повірила в те, що може чаклувати, а головне — зустріла Аскаля та знайшла нових друзів.

І цей жебрак у лахмітті… його дивний погляд, наче це не перша їхня зустріч. За словами Лінеї, вона дуже схожа на матір. Можливо, він знав Нельсіду? Від цієї думки серце дівчини стрепенулося — батько? Ні, неможливо… Якби це було так, він би не покинув таверну так несподівано. Вона глибоко вдихнула, спираючись на планшир. Що-що, а пригоди не змусили себе довго чекати.

Теарін здивовано протерла очі: просто перед нею на воді з’явилися і вмить зникли два круглих великих ока із золотими віями. «Оце так примарилося від спеки», — подумала дівчина. Її відволік Грудлі, простягнувши горіхи. Сам він уже наївся їх досхочу.

— Я тут чув, як матроси пошепки перемовлялися про якусь Блакитну Діву, що мешкає в цих водах. Уявляєш, якщо вона прямо зараз поруч із нами, а ми й не здогадуємось…

— То все пусті балачки, малий, — почули вони позаду прокурений хрипкий голос. — Хлопцям нудно, ось і патякають казна-що.

Брок став поруч і спробував пожартувати, вказуючи на свої залисини:

— Можливо, як повністю облисію, то й побачу того привида, яким вони всіх лякають. А щоб ви спали спокійно, скажу: ні я, ні мій батько, що раніше ходив «Гарною» цими водами, ніколи Блакитної Діви не бачили.

Тріск порваного вітрила привернув його увагу.

— Ну куди ти лізеш! – гаркнув він на когось та й пішов до матросів, бубнячи під ніс: — Нічого не можуть як слід зробити…

Хвилі впевнено несли корабель Брока до Гудеери. Коли попереду показалися верхівки скель, Теарін помітила, що море почало поводитися незвично: спінені гребені то різко здималися вгору, з силою виштовхуючи корабель, то знову заспокоювалися, не залишаючи й натяку на наближення шторму. Різко стало темніти.

— Не на добре це, капітане… – стурбовано прошепотів Керст, який найбільше серед матросів вірив у морського привида. Брок теж був напружений.

— Що відбувається? – запитала Теарін, коли вітер почав посилюватися.

— Блакитна Діва вирішила з нами погратися… – кинув юнак, за що ледь не дістав ляпаса від капітана.

Грудлі, який не полишав думати про примару, ледь не заволав:

— Я надто молодий, щоб помирати! – але Шруд вчасно затулив йому рота.

— Лише я не знаю, про що тут йдеться? – пробасив велетень. Проте переляканий Керст, вказавши тремтячою рукою в далечінь, вже біг до команди із криком:

— Блакитна Діва! Блакитна Діва!

Величезна хвиля, наче виринувши з самого горизонту, стрімко наближалася до них.

— От халепа, – сплюнув Брок і скомандував: — Прибрати вітрила! Ергене, зміни за штурвалом Седера! Негайно! – рявкнув він і повернувся до четвірки.