Частина 15. Недуга, що врятувала.

— Отже, ти народилася в Альдаріні… – задумливо промовив Аскаль, поки вони йшли лісом Мільдагори. – Чув, що до пожежі там мешкали маги та чаклуни. То ти донька мага?

- Я знаю тільки, що моя мати чаклунка.

Він зміряв її поглядом і жартівливо промовив:

— А те, що вогонь в йойрі згас — твоїх рук справа? Раніше не могла це зробити – я ледь на яєшню не перетворився у тій траві.

Теарін засміялася. Вона забігла наперед, щоб бачити його очі:

— До речі, я і хворобу можу накликати, - хитро промовила вона. - Тож ти маєш радіти, що я не переплутала слова в заклятті.

Він здивовано підняв одну брову – не дівчина, а загадка!

— Хочеш сказати, що мені пощастило? – спитав Аскаль.

— Авжеж, — вона ствердно кивнула. – Пощастило, що ти чоловік.

Тепер і друга його брова полізла вгору. Він ледь стримував посмішку.

— Я мала на увазі, що це закляття лише на людей не діє, - Теарін вкрилася рум’янцем. - Сама не зна…

Аскаль несподівано звалив дівчину з ніг, перекотившись разом із нею вбік. Теарін не встигла обуритись, як хлопець, миттєво підхопившись, уже зчепився зі звіром. Такого дивного створіння вона ще ніколи не бачила. Воно було схоже на велетенського дикого кажана з тулубом, рудого з чорно-білою смужкою, пса. Звір злобно гарчав, звівшись на задні лапи й намагаючись повалити Аскаля. Роззявлена паща була готова будь-якої миті вчепитися йому в горло, а крила тегрануса щосили гатили хлопця по ребрах. Напруживши м’язи до болю, Аскаль стримував натиск звіра, намагаючись відвернути ікласту морду від своєї горлянки. Раптом тегранус з силою вдарив хлопця лапою, відкинувши його на чималу відстань, і сунув до Теарін. Заціпеніла дівчина спостерігала, як звір підходив усе ближче, оголюючи ікла, та чула хиже урчання, яким він намагався її налякати. Думки плутались, а в голові гупало так, наче сотні маленьких молоточків не думали зупинятися. Звір приготувався до стрибка. У тут мить коли він відірвався від землі, дівчина із завмиранням серця змогла промовити одне-єдине слово: «лукнарієс».

Підхопившись, Аскаль витягнув ніж та кинувся до тегрануса. Проте туша звіра несподівано завалилася, як підкошена, якраз коли хлопець хотів встромити лезо в його спину. Знесилений хижак лежав на землі, жалібно скимлячи. Побачивши зброю в руках мисливця, він смиренно заплющив очі, підкоряючись долі. Хлопець здивовано поглянув на Теарін, яка й сама не вірила тому, що сталося. Проте приголомшена вона була не лише хижою потворою, яка намагалася їх розірвати. «Лукнарієс» — ось де суть закляття недуги! Можливо, магічні слова не такі вже й складні, як здавалося спочатку, і зовсім не обов’язково знати цілком закляття. Достатньо лише промовити слово, що спричиняє потрібну дію – як-от недугу, що щойно їх врятувала, і все. Згодом вона про це поміркує.

Аскаль допоміг підвестися.

— Тепер я розумію, що дійсно везунчик, — промовив хлопець, не випускаючи її рук. Щоки дівчини знову спалахнули. «Що він хотів цим сказати? Радіє, що закляття недуги на людей не діє? Чи… невже я цікавлю його не менше, ніж він мене?» Хвиля тепла розлилася по тілу. Але Теарін одразу ж осіклася: як вона може думати про таке, коли поруч через неї стогне від несподіваної недуги повалений звір? Вона вже й забула, що ще мить тому він ледь їх не вбив.

Дівчина присіла біля тегрануса і лагідно погладила його. Переймання Теарін станом дикого звіра змусило нервувати Аскаля.

— Тільки не кажи, що хочеш його врятувати, — з легким роздратуванням мовив він, дивлячись на її стурбоване обличчя. Але дівчина так благально поглянула на нього, що хлопець усе зрозумів. Тихо вилаявшись, Аскаль звалив тегрануса собі на плечі.