Розділ 13. Теарін, краадон та незнайомець.

Прохолодне ранкове повітря розбудило її, коли було ще доволі темно, а земля тільки-но почала прокидатися від сну. Щулячись від холоду, Теарін з’їла буаш, впавший вночі біля неї, і визирнула з улоговини. Погляду відкривався безмежний простір, який, через розсіяний білий туман, здавався особливо величним. Навіть не вірилося, що одразу за ним почнеться земля Мільдагори, до якої, за словами Дороги, було рукою подати. Дівчина трохи засмутилась, згадавши про нього, але вирішила більше не гаяти часу на погані думки. Прихопивши з собою кілька буашів, вона вибралася з улоговини.

Милуючись краєвидом, Теарін йшла, не знаючи, скільки минуло часу, коли попереду показалася сиза смужка високої трави йойри. Хоч вона й сповіщала про те, що Мільдагора вже близько, думками дівчина була зовсім не там. Отже, тепер вона може викликати дощ. Виходить, недугу на курей дійсно наслала лише одна помилка у слові цього закляття. «Лукнарієс»… хто б міг подумати! То вона володіє не одним, а двома закляттями? Неймовірно. А якщо їй просто пощастило? Теарін хотіла пересвідчитися, що то була не випадковість, і вирішила спробувати ще раз. Вона поглянула в небо. Здається, дощ почнеться і без її старань: велика темна пляма здалеку поступово закривала його собою. Дівчина примружила очі: вона ще ніколи не бачила, щоб хмара рухалася так швидко. Та й колір у неї був незвичний для дощової. Наближаючись, вона ставала сіро-ліловою і дедалі виразніше набувала чітких обрисів, у яких можна було впізнати крила величезного птаха. Краадон! Серце Теарін шалено заколотилося. На відкритому просторі долини вона була як на долоні. Яке диво зможе її врятувати? Переляканий погляд знову впав на сизу смужку вдалині. Здригнувшись від звуку блискавки, що зовсім поруч розірвала небо, Теарін щодуху помчала до йойри.

***

Аскаль пробирався крізь вищу за людський зріст сизу траву, щоб забрати ульзусів. Незважаючи на краадонів, які досить часто ширяли над Альдійською долиною, він все ж любив полювати на них саме тут. За одного ульзуса, ніжне м’ясо якого мало солодкуватий присмак та просто тануло в роті, можна було отримати чималу кількість дзвінких, на що хлопець і сподівався, розставляючи напередодні свої пастки.

У цій місцевості ульзусів водилося найбільше, однак спіймати їх було не так легко, як могло здатися на перший погляд. Рано-вранці обережний спритний звірок визирав зі своєї нори, щоб напитися роси, але ніколи не показувався повністю. Вдовольнивши спрагу, він миттєво пірнав назад, і якщо не встигав схопити його до цього моменту, то потім зловити ульзуса було неможливо. Довгі заплутані ходи, які він робив під землею, закінчувалися біля боліт, а застрягти в трясовині не хотілося нікому.

Проте Аскаль знав одну хитрість: якщо неподалік від нори ульзуса покласти стиглі огуруси, смак та аромат яких ті обожнювали, то зацікавлений звір, забувши про обережність, вибирався назовні й одразу потрапляв у приховану пастку. На ярмарку завжди було багато охочих віддати за них добру ціну, особливо на такому великому, який влаштовує Мільдагора. Хлопець був певен: сьогодні він зірве чималий куш; та й Шруд, з яким він мав зустрітися пообіді, буде не проти, якщо друг поповнить запаси його таверни кількома впольованими звірками.

Діставшись майже краю хащ, Аскаль почув знайомий гуркіт. Блискавку краадона ні з чим не переплутаєш. Завмерши, хлопець намагався зрозуміти, наскільки близько до нього птах, аж тут крізь тонкі стебла йойри він ледь розгледів дівчисько, що, мало не падаючи, втікало від краадона. Хлопець обережно розсунув йойру: хай йому грець, вона ж не встигне! Величезний птах уже випустив свої кігті, щоб схопити здобич. Не роздумуючи, мисливець швидко натягнув тятиву свого лука і випустив стрілу в краадона.

Птах Рагоур здивовано завмер у повітрі, не звертаючи уваги на дівчину, яка, користуючись нагодою, швидко шурхнула в йойру. Він не проти. Так навіть цікавіше: нехай красуня думає, що сховалася від нього. Поки що… але пізніше він не відмовить собі в задоволенні потішитись нею. Дурне дівчисько, мабуть, не знає, що від блискавок краадонів неможливо втекти. Але спочатку він знайде того, хто насмілився завадити полюванню майбутнього короля Краадонії.

Важкі крила повільно розсікали повітря, поки гострий погляд краадона ковзав по йойрі, намагаючись вихопити ледь помітний рух, що міг зробити мисливець. В небезпечній близькості від птаха Аскаль, немов натягнута струна, стояв, затамувавши подих, і спостерігав за ним. Стріла мисливця була готова в будь-яку мить знайти свою ціль, хоча хлопець і розумів: однією нею величезного птаха йому не здолати. Тиша стояла така напружена, що було чутно, як комаха повзе крізь траву. У цій долині, здавалося, лишилося тільки двоє: Аскаль, що не зводив очей з краадона, і птах, який будь-що прагнув його спіймати. Несподівано пролунав жіночий переляканий вереск, і краадон, метнувши погляд у той бік, випустив свою блискавку. В ту ж мить стріла хлопця встромилася в птаха.

Моторошний крик, від якого холод пройшовся по тілу Аскаля, сколихнув йойру. Яскраві блискавки летіли з очей оскаженілого краадона, спопеляючи все навкруги зовсім поруч із хлопцем. «Тобі не втекти!» — думав краадон, дивлячись, як полум’я швидко охоплює хащі. Це була пастка: очі Аскаля застилало димом, йому не вистачало повітря, вогонь підбирався все ближче. Язик полум’я торкнувся плеча, змусивши хлопця стиснути зуби від болю. Іншого виходу не було — треба вибиратися з йойри, якщо він не хоче згоріти живцем. Пробираючись до виходу, Аскаль сховав у рукаві ніж, і як тільки показався перед краадоном, одразу ж потрапив у його міцні пазурі. Птах піднімав мисливця в повітря, впиваючись у нього гострими кігтями, але Аскаль і не думав так швидко здаватися. Він із силою встромив ніж йому в лапу. Від несподіваного різкого болю краадон стрепенувся всім тілом. Болючі удари повторювалися знову й знову. Щоб звільнитися від них, птах був змушений відпустити бранця, який, упавши на землю, лежав нерухомо. Рагоур залишив його в долині - він зачекає наступного разу. Коли вони зустрінуться знову, мисливець заплатить йому за все.