Частина 11. Назустріч пригодам

Не в змозі заснути, Теарін крутилася в ліжку. Можливо, у цьому був винен пугач, що голосно угукав десь поблизу, а може — події минулого дня, які дівчина знову і знову прокручувала в пам’яті. «Шукай рідну кров»… А якщо вона зрозуміла Бреху неправильно і той мав на увазі не рід Даролгора, а батька, про якого Теарін геть нічого не знала? Невже його почуття були справді нещирими і він лише використовував кохання Нельсіди у власних цілях — наприклад, хотів отримати дар? Це по-перше. По-друге: якою треба бути людиною, щоб покинути власну доньку? Щось не збігалося. Передчуття підказувало дівчині: десь вона помиляється. Проте Теарін ніяк не могла збагнути, що саме було не так. Можливо, батько й не здогадувався про її існування? Але тоді він мав бути не з Альдаріни, що робило цю історію ще заплутанішою. Хто ж він? І звідки… Чим більше Теарін думала про нього, тим дужче хотіла його відшукати, хоч це й було схоже на безнадійну справу. Легше знайти голку в стозі сіна, ніж невідому примару, якою він їй здавався.

Чому, щоб розкрити приховане, вона має перейти Шептун-поле? Можливо, віщун знову помилився, адже його передбачення щодо сили роду не справдилося. А може, взагалі немає ніякого поля і тим паче — його дарів? Але ж і Лінея про нього знає! Ну чому все так важко. Та хіба вона не хоче пізнати себе? Хоче. Проте думка, що заради цього Шептун-поле може забрати її життя, якось не дуже додавала відваги. Теарін зовсім не хотілося бути однією з тих, хто звідти не повернувся. Якби ж вона вміла чаклувати!

Дівчина знала: якщо й надалі вагатиметься, то ніколи не розкриє таємницю свого народження. А їй дуже кортіло дізнатися правду. Все! Годі поганих думок – Теарін рвучко піднялася з ліжка. Вона дістанеться Альдаріни і перейде Шептун-поле! Саме в цю мить поруч знову угукнув пугач. Теарін понуро опустилася на постіль. Краадони… Вона зовсім про них забула. Що може зробити тендітне дівча проти величезних птахів, лише одна блискавка яких могла стерти з лиця землі? Принаймні так розповідали Верд та інші мешканці Нельзідери. Як тут не вагатися… Проте було невідомо, що гірше: опинитися в кігтях краадонів чи кожного дня чекати на диво, що магічний дар нарешті прокинеться. Такого могло взагалі ніколи не статися, якщо вона не знайде в собі рішучості зробити крок назустріч долі. Чаклунка чи безталанна невдаха?

Стрілки годинника на стіні повільно відлічували хвилини, з кожним тіканням розсіюючи останні сумніви Теарін. Навіть якщо її подорож стане останньою, тільки так вона віднайде справжню себе. Це вартувало того, щоб ризикнути та кинути виклик небезпеці. Нічна темрява за вікном кликала в дорогу. Хто знає, що чекає на неї за звичними просторами Нельзідери, які вона ніколи не полишала. Теарін мала довіритися цій пригоді. Мала здолати свої страхи. Бо тільки так вона доведе собі, що гідна магії свого роду.

Коли бій курантів сповістив про північ, дівчина рішуче заправила сорочку в мисливські штани, взула високі шкіряні чоботи і накинула на плечі хутряний жилет. Густе темно-русяве волосся вона заплела в косу, яку сховала під зав’язану на голові зелену хустку. Ледь не забувши про маленький мішечок дзвінких, що лежали в шухлядці, вона закріпила його на поясі — з протилежного від ножа боку. Підбадьорливо підморгнула собі у дзеркало і, зробивши глибокий видих, вийшла з кімнати.

Обережними тихими кроками Теарін пройшла крізь вітальню, де спала Лінея. Намагаючись не розбудити тітку, вона акуратно дістала схований за заслінкою в печі пиріг і поклала його в торбинку. Незграбним рухом дівчина випадково зачепила металеву склянку, яка із дзвоном упала на підлогу, змусивши її затамувати подих. На щастя, Лінея продовжувала міцно спати, лише почала дужче посапувати. Пробираючись до дверей, Теарін про всяк випадок прихопила з полиці невеликий флакон із лікувальною маззю і теж кинула його в торбинку до пирога.

Лише місяць, що являв світу свою красу, був єдиним свідком того, як самотня постать дівчини назавжди покинула свою домівку й вирушила в небезпечну подорож, щоб стати тією, ким вона є насправді.