Частина 3. Ніч, що змінила все.

Старанно виконуючи наказ Савазгура, Рагоур потайки стежив за його сином. Щоночі Булувар без перешкод перетинав невидимий захист, і помічник короля вже почав нервувати, що доведеться йому стежити за королевичем довіку, бо ніяких заклять з його вуст краадон не чув. Та одного разу сталося щось дивне: Булувар не повертався занадто довго. Втомившись чекати, краадон підійшов ближче і, перечепившись через товсту гілляку під ногами, впав біля дерева, до якого раніше не міг торкнутися. Він здивовано провів рукою по шершавому стовбуру, який тихенько задзвенів, наче ліра якогось музики. Більше сумнівів не було – він дійсно стояв на землі магів. Проте як це можливо? Невже невидима стіна Альдаріни впустила його? Це могло означати лише одне: магічна сила, що підтримувала її, якимось дивом зникла. Треба було терміново розшукати королевича.

Пробираючись хащами лісу, Рагоур вийшов на стежину, яка привела його до невеликого озера. Гнітюча темрява закривала собою все. І якби не місячне сяйво, що якраз визирнуло з-за хмар, він, можливо, і не побачив би Булувара, хоча той лежав зовсім поруч. На перший погляд, закривавлене тіло королевича було бездиханне, тому краадон і подумав, що син короля помер. Оглядаючи Булувара, він був упевнений, що такі рани неможливо витримати, якщо ти в тілі людини, а не краадона. Вони були схожі на жахливі опіки незвичної форми, наче чиясь вогняна мотузка тримала сина короля у полоні. Було ще дещо, що привернуло його увагу: невеликі сліди поруч із Булуваром тягнулися вздовж озера в бік лісу. Можливо, якщо він піде за ними, то зможе дізнатися, що тут сталося? Сліди загубилися, діставшись кромки лісу, але невидима сила підштовхувала краадона йти далі.

Вона вела його дрімучими хащами, і Рагоур навіть не сподівався, що його шлях буде настільки вірним. Там, де закінчувалися столітні дуби і починали виднітися дерева буаш, він натрапив на молоду жінку, яка лежала на моху. Рагоур скрикнув від здивування, прибравши з її тіла легку, наче пух, ледь прозору тканину – перед ним була старша донька Даролгора, Нельсіда. Вона була настільки прекрасна, що здавалося, сон навмисно сховав чаклунку під своєю вуаллю, аби захистити її красу від сторонніх очей.

Краадон побачив свіжі плями крові у неї на сукні. Хай йому грець, та що ж тут сталося?! Він важко перевів подих і знервовано озирнувся. Як доповісти про все королю? Що він скаже Савазгуру, якщо і сам не мав уявлення, що тут відбувалося, поки він чекав королевича. Запальний норов Савазгура міг позбавити краадона голови за погані новини, але й не розповісти королю про те, що він бачив, Рагоур не міг. «А якщо розповісти не про все…» Несподівана думка внесла ясність у його дії. Краадон полишив тіло жінки і повернувся до Булувара. Обхопивши міцними кігтями королевича, птах Рагоур вже знав, як вчинить.

Діставшись королівства, він поклав Булувара перед королем і звинуватив в усьому Нельсіду. Як Рагоур і уявляв, Савазгур, побачивши спотворене тіло сина, оскаженів від люті. Не довго думаючи, він, користуючись покровом ночі, що беріг мирний сон Альдаріни, спалив зі своїми краадонами все, що бачив на цій землі: кожний будинок, кожне дерево. Навіть жодної живої травички не залишилося.

Короля не цікавили більше дари, які Альдаріна могла дати. Земля магів забрала у нього єдиного сина. Він мусив помститися. Лише коли придворний лікар доповів йому, що королевич хоч і дуже слабкий, але живий, Савазгур зрозумів, що накоїв.

Для Рагоура все сталося навіть краще, ніж він очікував. Булувар не пробачив батькові втрати коханої. Як тільки він відчув себе краще, то покинув королівство, наостанок давши королю клятву — більше ніколи не повертатися.