Частина 4. Ніч, що змінила все

Старанно виконуючи наказ Савазгура, Рагоур потайки стежив за сином короля. Щоночі той без перешкод перетинав невидимий захист, але жодних заклять з його вуст краадон не чув. Він уже почав через це нервувати – ще не вистачало довіку стежити за королевичем! Та одного разу сталося щось дивне: Булувар не повертався занадто довго. Втомившись чекати, Рагоур підійшов ближче і, перечепившись через товсту гілляку під ногами, впав біля дерева, до якого раніше не міг навіть торкнутися. Краадон здивовано провів рукою по шорсткому стовбуру, який тихенько задзвенів, наче ліра якогось музики. Більше сумнівів не було – він дійсно стояв на землі магів. Проте як це можливо? Невже невидима стіна Альдаріни впустила його? Це могло означати лише одне: магічна сила, що підтримувала її, якимось дивом зникла. Треба терміново розшукати спадкоємця престолу.

Пробираючись хащами лісу, Рагоур вийшов на стежину, яка привела його до невеликого озера. Гнітюча темрява закривала собою все. І якби не місячне сяйво, що якраз визирнуло з-за хмар, він, можливо, і не помітив би Булувара, хоча той лежав зовсім поруч. На перший погляд, закривавлене тіло королевича було бездиханним, тож краадон і подумав, що той помер. Оглядаючи спадкоємця престолу, він був упевнений: такі рани неможливо витримати, якщо ти в тілі людини, а не краадона. Вони скидалися на жахливі опіки незвичної форми, наче чиясь вогняна мотузка тримала Булувара у своєму полоні. Дещо привернуло його увагу: невеликі сліди поруч із тілом королевича тягнулися вздовж озера в бік лісу. Можливо, якщо він піде за ними, то зможе дізнатися, що тут сталося? Біля самого узлісся вони загубилися, але невидима сила підштовхувала краадона не зупинятися.

Рагоур і не здогадувався, наскільки правильним був його напрямок. Там, де закінчувалися столітні дуби і починали виднітися дерева буаш, він натрапив на молоду жінку, яка лежала на моху. Краадон скрикнув від здивування, прибравши з її тіла легку, наче пух, ледь прозору тканину – перед ним була старша донька Даролгора, Нельсіда. Вона була настільки прекрасна, що здавалося, сон навмисно сховав жінку під своєю вуаллю, аби захистити її красу від сторонніх очей.

Він побачив свіжі плями крові у неї на сукні. Хай йому грець, що відбувається?! Рагоур важко перевів подих і знервовано озирнувся. Як доповісти про все королю? Що сказати, якщо він і гадки не мав про те, що насправді діялося, поки він чекав за магічною стіною? Запальний норов Савазгура міг позбавити його голови за погані новини, але й змовчати він не міг. «А чи треба королю знати про все…» — несподівана думка внесла ясність у дії. Краадон полишив тіло жінки і повернувся до Булувара. Обхопивши його міцними кігтями, птах Рагоур вже знав, як використає побачене на свою користь.

Діставшись королівства, він поклав Булувара перед королем і звинуватив у всьому Нельсіду. Як Рагоур і передбачав, Савазгур, побачивши спотворене тіло сина, оскаженів від люті. Не вагаючись, він скористався покровом ночі, що беріг мирний сон Альдаріни, і разом зі своїми краадонами спалив усе на цій землі, не залишивши по собі ані клаптика живого.

Тієї миті королю Краадонії було байдуже до її дарів, бо земля магів забрала в нього найдорожче – єдиного сина! Він зробить з нею те саме, тільки знищить усе, що вона мала! Лише коли придворний лікар доповів йому, що королевич хоч і дуже слабкий, але живий, Савазгур зрозумів, що накоїв.

Для Рагоура все сталося навіть краще, ніж він уявляв. Булувар не пробачив батькові втрати коханої. Як тільки він відчув себе краще, то покинув королівство, наостанок давши королю клятву — більше ніколи не повертатися.