Частина 2. Шкільні роки Дарекса у 10-11 класах

Розділ 2. Погоня за двома хлопцями

Перед початком нового розділу, я трохи розповім про Даріо Алекса.

Даріо Алекс Місслове (повне його ім'я) — істота, яка народилася у дворі Арнольда, — прямо на фісташковому дереві. Він трохи невеликого росту, як його батьки; на його голові видно голівку фісташки, що є його "мозком"; сам у білій футболці та чорній з зірочками кофті; у чорних штанях та білих кросівках. Його шкіра біла, тому він походить з роду білих.

Його батьки булі бідними, тому вони не змогли забезпечити Даріо іграшками та їжею. Даріо, як вам сказати, сидів усе своє дитинство "без нікого". Він навчається у Плентовільському Ліцеї №10, оцінки заробляє непогані. Але, якщо дивитися на оцінки з математики та з фізкультури, то тут ні хухри-мухри: повторювати матеріал й виконувати домашнє завдання знову. Але Даріо ніколи не обманює своїх батьків. Він одразу береться до справи, навіть тоді, коли його просять з ласкою.

Якщо дивитися на батьків Дарекса, то вони були такими радими бачити свого сина, якого "повернув" Бог та Святий Нептун (навіть не розумію, чому вони так думають: можливо, вірять у їхню магію Воскресіння). Так, коли Дарексу було лише 9 років, вони почали шукати роботу, де згодом знову збагатилися і вирішили в майбутньому, коли Дарекс досягне повноліття, віддати ці гроші йому на депозит (на збереження). Вони ставляться до Дарекса добре, інколи ругають, але хвалять, не звертають увагу на те, що коїться з ним у школі та з друзями. Тому, ми краще завершимо на цьому розповідь про нього, і ми подивимося, як Дарекс закінчив 10 клас.

***

Ну, нарешті: літо! Та сама пору року, у яку хочеться відпочити. Ні, ну серйозно: просто відпочити і нічого не робити! От й діти з Плентовільського Ліцею №10 "тікають" зі школи додому, особливо Даріо, який був дуже радий закінчити 10 клас із золотою медаллю. Я в шоці! І не тільки: усі були в шоці, коли це побачили. Але батьки Дарекса будуть радісно хвалити свого улюбленого сина за його старання, оскільки він намагався це зробити не просто так.

Даріо бігав по вулиці з букетом квітів та радісно кричав: "Ура! Я отримав золоту медаль! Мої батьки пишатимуться мною!" Біля нього проїхали два хлопці-горохостріли, які сказали йому:

— Гей, медалісте! Наздожени нас! — вони навіть посміялася з Дарекса. Дарекс був зараз не на жарті. Він побачив, що ці "бешкетники" вже поїхали на велосипедах далі, і погодився на цю справу. Він побіг навздогін за цими хлопчаками, але не наздогнав, оскільки перечепився через камінь, та й впав.

— Що? Впав, медалісте? — запитав зі сміхом перший хлопець-горохостріл. Другий у відповідь:

— Падло!

Посміялися вони над Дарексом, та й поїхали кудись. А Даріо залишився лежати на землі: біля іншої дороги, на якому як раз проходили дві істоти з океану: Губка Боб і Патрік. Вони вирішили допомогти Дарексу, коли побачили його. Тому, подумавши над цим запитанням, вони побігли "рятувати" його, і Губка Боб першим запитав:

— З тобою усе добре?

— Аякже! — відповів Дарекс. — Якби не та каменюка, я б наздогнав цих хлопців-горохострілів! — потім, він здивувався, коли помітив, що ці "істоти" не схожі на нього. — Хвилинку, ви не схожі на мене...

— Ну, звісно! — погодився Патрік. — Ми усі тут різні.

— Як я міг про це забути! — згадав Дарекс, вдаривши себе по лобі. — Якщо ви різні, то хто ви такі?

— Я — Губка Боб Квадратні Штани, — познайомився Губка Боб.

— А я — Патрік Зірка Великі Шорти! — познайомився Патрік.

— Просто: Губка Боб і Патрік, — пояснили вони, як коротко їх називати. — Ми — друзі-ідіоти! — і показали гримаси у вигляді дурнів.

— Друзі-ідіоти? — здивувався Дарекс. — Це дуже дивно з вашого боку.

— Авжеж! — погодився Губка Боб. — Ми з дитинства такі.

— Друзі-ідіоти! — крикнув Патрік, і усі засміялися. Окрім Дарекса.

— Гм... Ну, гаразд. Я буду, тоді, з вами дружити! — сказав Дарекс.

— Що? — не повірив своїм вухам Губка Боб. — Ти будеш з нами дружити?!

— Як же весело! — зрадів Патрік. — У нас з'явився новий друг!

— О, так! — зрадів Губка Боб, й схопивши Патріка за руку, почали бігти туди-сюди по колу.

— Е-е-е... Я краще піду, — сказав їм Дарекс. — Мені треба навести дядька, щоб він мене похвалив за золоту медаль. Сказав, що я повинен до нього прийти після школи негайно. Добре? — він помітив, що Губка Боб і Патрік сміються, кружляючи по колу, але вони навіть його не чують, тому лише сказав: — Гаразд... Зустрінемось наступного дня! — і він швидко побіг по вулиці, сумніваючись за час, про який він домовився з Арнольдом.

Розділ 3. Секрет Арнольда

Дарекс біг з усіх сил по вулиці, перетинаючи міст та доходячи до будинку, у якому жив Арнольд. Як раз, він різав погані вітки на кущах. Побачивши Дарекса, Арнольд привітався з ним:

— Привіт, Дарексе!

— Привіт, дядьку Арнольде! — привітався Дарекс, бо був дуже радий бачити його. — Дивіться, що у мене є.

Даріо показав Арнольду свою першу золоту медаль, яку отримав у школі. Арнольд одразу почав дивуватися, та хвалити свого онука:

— Вітаю тебе, онуче! Ти впорався! Показав свої кращі знання! Ти розповів про це батькам?

— Ще ні, — відповів Дарекс. — Я потім їм про це розповів, тому що ми з вами домовлялися про час, у якому ми повинні з вами поговорити. Ось тому я до вас прийшов.

— Точно! — згадав Арнольд. — І як я міг про це забути? Ходімо! Треба нам поговорити секретно, щоб нас а ні крапельки не розчули!

— Чому? — здивувався Дарекс. Він був шокований словами свого дядька.

— Я не можу це тобі сказати... — засмучено промовив Арнольд. — Ти одразу засмутишся.

Даріо не розумів: чому його дядько не хоче казати те, що його образить? Тому, не загублюючи час, він зайшов до дому Арнольда, а Арнольд першим вивів свого онука на заднє подвір'я. Арнольд, зачинивши за собою двері, почав розмову: