Частина 1. Пролог

Розділ 1. Перенародження Даріо Алекса

Зараз ми знаходимося у космосі: в галактиці, у якій є планети, їхні супутники, зірки, комети й метеорити. І звісно, наша галактика Чумацький Шлях: дуже спокуслива галактика... Але ми зараз не про Україну розповідаємо. Якщо вам цікаво, то слухайте мене уважно й насолоджуйтесь читанням.

Ми приземляємося над землею, у якому жила одна рослина роду фісташків. Краще відійдемо від неї... Що? Ядерна планета? Ой-йой! Вона скоро зірветься! Відходимо якомога далі... І... БА-БАХ!!! І полетять різні шматочки мотлоху. Звідси на літаючих тарілках вилетіли три шахрая, який вже багато років розшукує поліція:

Голден — помічник шахрая Воксона. Найкращий друг Мердіна. Тупий у команді шахрай.

Мердін — теж помічник шахрая Воксона. Найкращий друг Голдена. Найтупіший у команді шахрай.

Воксон — головний шахрай, командир та бос. Він ні з ким не дружить, зокрема зі своїми двома "дурнями-шахраями", тому просто вболіває за зло. Найрозумніший серед своїх "тупоголових". Якщо дивитися на Голдена та Мердіна, що вони одягнуті у жовті штани та жовті куртки, то Воксон навпаки: у жовтих штанях та в чорно-білій кофті, але усе одно одягає жовту куртку, щоб його не впізнала поліція.

Голден, Мердін та Воксон були раді, що вчасно втекли від Ядерної планети. Вони літали на літаючих тарілках, радіючи:

— Та-а-ак!!! — радів Голден.

— Ву-ху! — радів Мердін.

— Ми зробили це! — радів Воксон.

Зупинившись, Воксон сказав:

— Що ж, братці: ми зробили це! Ми дійсно знищили Ядерну планету, як у зоряних війнах! Ха-ха-ха-ха!

— Дивіться! — побачив щось Голден. — Розпавше тіло Дарекса!

Дарекса? Усі засміялися, бачачи розпавше тіло Дарекса, яке плавало по космосу в напрямку до Землі.

— Добре, посміялися та й годі, — сказав нарешті Воксон. — Давайте, братці, ще кудись полетимо!

Усі погодилися, і кудись полетіли, зникаючи як маленька зірка.

Подивимося на тіло Дарекса. Усе розпавше, плаває як масло, та й падає врешті-решт до Землі: до Еквадору, до міста Плентовіль. Зараз усе дізнаємося.

Тіло Дарекса падає у річку. Вііііііі! І потонуло усе. У цій річці були хижі рослини. Вони з'їли усе тіло Дарекса, що розпалося, але одна із них не могла проковтнути фісташку, який є його "мозком", тому виплюнула, та й попливла ця фісташка з розміром голови людини до сміттєзвалища, яке лежить на річці аж 3 рік. Доречі, річка називалася Хижою, бо в нім живуть хижі рослини: туди навіть на рибалку та на купання ходити заборонено. А сміття тут скопчилося біля кордону Плентовіля: прямо на перехресті двух вулиць, на якій люди збирали з річки повну гору сміття. Ось, куди пливе фісташка! Давайте поглянемо, що там зі сміттям відбувається.

Командир, який контролював чистоту річок та озер, сказав:

— Прибирайте, братці, прибирайте. У нас ще купа справ на кілька днів. Якщо ми до наступного місяця не закінчимо роботу зі сміттям, я не бачу ніякого сенсу давати вам відпочинок. Тому, до роботи!

Він кудись відійшов, а інший командир сказав:

— Нове сміття прибуло! Давайте, хто там біля гори, схопіть це сміття та покладіть у кошик! Хутко!

Один чоловік, який був дуже засмученим, сказав:

— Так, сер. Як скажете... Ех... — зітхав він. Збираючи сміття, він побачив фісташку з розміром голови людини, та й здивувався: — Гей! Що це?... Це ж фісташка! — він дістав її з води й почав її розглядати: — І вона... З розміром людської голови?...

Арнольд (його так звали) хотів ще щось сказати стосовно цього видовища, але на нього накричав один із командирів:

— Агов, телепню! Ти чого не працюєш?! ГА?!

Щоб не було непорозумінь, Арнольд почав відбрехуватися:

— Я працюю!... Чого ж ви?... — він трохи засміявся, й за хвилювання лився потом.

— Я бачу, як ти працюєш! — нагримав на Арнольда командир. — А ну, до роботи! Якщо не працюватимеш, будеш працювати у в'язниці! ОБІЦЯЮ!!! ЦЕ УСІХ СТОСУЄТЬСЯ!!!

Арнольд злякався, але не взявся за роботу. Він втік, а інші працівники працювали якомога швидше, щоб не потрапити до в'язниці.

Арнольд запитав боса, чи він може до понеділка взяти собі перерву. Той погодився, але сказав, що якщо він не повернеться, то йому доведеться висадити його у в'язницю. Тому, Арнольд втік із зони сміттєзвалища, й швидко прибіг додому, щоб поглянути ближче на цю фісташку та згадати, де він її бачив: він доречі був знайомий з сім'єю, яка мала такий самий "мозок".

Арнольд поклав на стіл фісташку, й здивованим тоном почав говорити:

— Яке дивне видовище: фісташка з розміром голови! Цікаво, що з нього виросте? Щось мале, або щось велике? Треба перевірити.

Він вирішив засадити цю фісташку біля свого будинку. Вийшовши на задній двір, Арнольд посадив біля городу фісташку, і почав за нею доглядати: лити її, вклонятися, проговорюючи такі слова: "О, дай Боже, щоб з цієї фісташки виросла істота!" та постійно стежити за нею.

Наступного ранку, коли у Арнольда загудів будильник, він запанікував:

— Фісташка! — й за секунду опинився на задньому дворі.

Арнольд був шокований тим, що побачив на своїх власних очах: замість якоїсь істоти, він побачив фісташкове гігантське дерево, яке виросло прямо до самих небес! Уявіть собі! А на цих "небесах" перенародився Даріо Алекс: малий, незнайомий зі світом, забуваючи про свої минулі спогади.

— Ох, Святий Нептуне! — помолився на нього Арнольд. — Чого ти створив таке велике дерево, щоб я не зміг побачити істоту в очі? — він вклонився дереву. Дерево зашевелилося, і з нього випав "фісташковий" кошик з малим Даріо. Як раз, проговорюючи слово "чому", Арнольд підняв свої руки, і схопив кошик, у якому лежало дитя. Він ще більше здивувався, і тому, подякував Богу:

— Дякую тобі, Боже, що допоміг Святому Нептуну створити дерево, яке досягає вершин! — і помолившись, пішов додому.

Арнольд поклав кошик на стіл й став дивитися на маленьке беззахисне дитя. Він навіть не впізнав його, бо пам'ятає Дарекса лише у дорослому віці. Тому, зітхаючи спокійно він сказав: