Глава 38

Для того, щоб дістатись до будинку Ведани ми мусили витратити пів дня часу. 

Вона зустрічала нас біля воріт. Стривожено заглядаючи нам за спину. Кого вона там виглядала? Неждана? 

 — Немає його. Пішов він. Його покарання закінчено, — відповів на її мовчазне питання Маківець.

— Я рада, що ви не постраждали, — захитала вона головою, пропускаючи нас всередину на подвір’я. З будинку вже вибігала Ромашка, відкинувши свої відерця, як тільки побачила нас.

— Дмитро, Уляна, — вона кинулась нам на шию, обіймаючи обох одночасно, міцно стискаючи шию. — Я так… Я так хвилювалась за вас. В один момент мені навіть здалось що все… Кінець. 

— Так, панікувала твоя сестра сильно, — підтвердила її слова Ведана.  — Довелось залучати серйозні сили.

Дмитро нахмурився, відсторонюючись від сестри та дивився на те, як та повільно опустила погляд. Але її червні щоки я таки встигла помітити.

— Що за серйозні сили? — він продовжував переводити погляд то на Ведану, то на Ромашку, але ні тій, ні іншій відповідати не довелось. Бо з будинку, з якого декількома хвилинами раніше вибігла Ромашка, вийшов і чоловік, знайомий нам обом - Лук’ян. 

— Вітаю вас, — миролюбно промовив він. — Я радий, що ви повернулись неушкодженими. Ромашка дуже хвилювалась про вас.

Дмитро кліпнув декілька разів, а потім звернувся до Ведани. 

— Коли ти сказала про хвилювання та серйозні сили я подумав про все, що завгодно. Про заспокійливі трави,  про цілющий сон, але не про чоловіка біля моєї сестри.

І знову цей незадоволений тон.  Я вже знала, що не варто було його зупиняти. І хоча Маківець зараз діяв зопалу, але видно, йому потрібно було просто виговоритись. Тому я просто спокійно відійшла до тихого Рена, який сперся на паркан та спостерігав за родинною сценою

— Це його зять? — тиха запитав він мне, протягуючи тонку стеблинку. 

— Потенційний, — відповіла йому, зустрівшись поглядом з Лук’яном, який притягнув ближче до себе Ромашку. Оберігав її навіть від рідного брата.

Я  й раніше бачила його відношення до дівчини. Тому ні краплини не сумнівалась в тому, що Ромашка зробила правильний вибір.

— А Дмитру він не подобається? — допитувався Рен, вже відверто сміючи з Маківцевої реакції.

— Та подобається, — прикривши рот долонею, відповіла йому. — Просто він такий впертий, що нізащо в цьому не зізнається. Коли Жах запропонував Ромашку віддати комусь зі своїх служників, то думаю він радше у Лук’яна під водою її сховав, ніж віддав йому.

— Таке й справді було? — здивувався хлопець. І тільки зараз я помітила наскільки юним він був. Милі ямочки на щоках додавали йому легкої безпосередності, а курчаве волосся - миловидності.

— Угу. 

— Як все пройшло? — раптом підійшла до мене Ведана, залишаючи хлопців та Ромашку сваритись самим.

— Ви ж й так про все знаєте, — втомлено мовила їй. Бо згадувати про це, що відбулось в будинку Жаха мені не хотілось. Й так досі незвично було, що Неждан не з’явиться в якийсь момент дня чи ночі.

— Знаю, — кивнула вона. — Але знаю й те, що мітки більше немає. Тебе тут нічого не тримає. Хочеш залишитись чи покинути це село, раз вже досягла бажаного?

 Її уважний погляд ніби сканував мене. Вона пильно спостерігала за мною, бачила як я повернулась до трійки, яка нас не помічала.

— Неждан сказав мені, перед тим як піти, що ви хочете мені справи передати…

— От вже говорун, — похитала вона головою. — Я думала про таке. Хтось же має продовжити після мене мою справу. 

— А як же дівчата? Ромашка? Агата? Їх ви на цю роль не розглядаєте? До речі де Агата? — я оглянула подвір'я, але дівчину я так і не побачила.

— Спить вона. Я дала їй свою настоянку.

— Що? — прокричав здалеку Маківець. Тобто Агату ти настоянкою напоїла, а моїй сестрі його привела?

— Що тебе не влаштовує, — тихо, але не менш впевнено запитав Лук'ян. — Скажи мені це зараз. Бо потім я тебе слухати не буду.

— Що ти сказав?

Я знову глянула на стару, яка відверто знущалась з Дмитра.

— Вам весело? — поцікавився Рен.

— Йому давно пора зрозуміти що його сестра доросла. А Лук’ян гідний чоловік. Йому варто в цьому переконатись.

— Зрозуміло,— протягнув Рен.

— Я планую, щоб ви втрьох тут залишились, — повернулась до минулої теми Ведана. — Ти багато бачила за цей короткий час поки заходить в цьому селі. Багато пережила.Твій потенціал великий, але його треба розвивати.

— Неждан сказав мені теж саме, — шмигнувши носом мовила я.

Все ще було незвично говорити про нього як про те, що вже пройшло. Але має пройти ще багато часу, щоб його образ стерся з моєї пам’яті.

 — Ти звикнеш до цього, —  співчутливо постукала мене по плечах.

  — Як так вийшло, що ви не здогадались ким була Світлана? — повернулась до неї, ховаючи свої почуття. Не варто було розкисати.