Глава 36

Неждан витягнув з-під свого плаща невеликого розміру клинок направивши його на Жаха. Він швидко, минаючи заборони Смерті наблизився до чоловіка, приставляючи клинок до його шиї.

— Що мені вартує проткнути тобі вразливе місце? — сердито поцікавився.

— Нічого, — якось, ну дуже спокійно відповів Жах, здивувавши такою відповіддю Неждана. Той розгубився, але всього лише на мить. — Зроби це і закінчимо цю виставу прямо тут.

— А як же твоя помста? 

— Нехай твоя Зряча перевірить твої лінію долі, — хрипко засміявся він, викликаючи в мене відразу.

Жнець мимоволі повернувся до мене. Але наразі я нічим не могла йому допомогти. Як я могла використати свій дар, якщо навіть моє тіло мене не слухалось. Я кінцівками поворухнути не могла, не говорячи вже за щось інше. Якщо Жах хотів щось довести Неждану то мав мене відпустити з тисків своєї сили, або розповісти тому все сам. Не використовуючи в своїх брудних іграх мене.

— Вона не може? — притворно здивувався він, розуміючи, що я не здатна була виконати сказане. — Ах, точно. Це ж я її не дозволяю.

До нього вмить не підійшла, підлетіла жінка, боляче хватаючи за обличчя.

— Перед тобою твоя господарка. Ти смієш мені умови ставити?

Навіть мені було лячно від того як вона промовила свої слова. Але Жах навіть бровою не повів. Його, певне, не хвилювало, що йому двоє погрожували розправою. Йому було байдуже, що однією з тих, хто погрожував, була сама Смерть.

Мені би було страшно на його місці. Але, на щастя, я не була на його місці.

Жінка замахнулась на нього, але не вдарила. Натомість вона опустила свою руку туди, де мало би бути серце чоловіка, міцно встиснувши пальці в його одяг.

 — Ніхто не сміє ставити мені умови. Ніхто не сміє ставити себе на моє місце та розпоряджатись життям інших. Ніхто не пройде в інший світ без мого на те дозволу.

Світлана знову скрикнула, привернувши до себе увагу всіх присутніх. Вона вже не піклувалась про Дмитра, залишивши його напризволяще. Вона хвилювалась за брата. Життя якого, якщо його існування можна було назвати життям, висіло на волосині. 

— Благаю пощадіть його,— тихо мовила вона до жінка, сподіваючись її переконати  зберегти йому життя.

— Ти глуха? — сердито запитала вона. — Я нікому не дам ставити себе в один ряд зі мною. Я й так багато йому пробачала. Але не цього разу.

Далі жінка відкинула дівчину до тієї ж шафи, біля якої лежав досі непритомний Рен. Дівчина видно боляче вдарилась спиною об полички, оскільки я почула, що вона застогнала.

 Жінка сильніше натиснула Жаху на груди, від чого від зморщився. 

В цей момент заціпеніння поступово покидало моє тіло. Мені легше ставало дихати. Але все, що я відчула, то це ворушіння поруч. Дмитро те, судячи з його скривленого обличчя, минаючи біль присунувс ближче до мене. 

Отже дні істування Жаху вже злічені. Хоча в такій ситуації правильніше сказати хвилини.

Хлопець за руку потягнув мене до себе, відвертаючи мою голову від того дійства, що відбувалось в кімнаті.

Він поставив свою руку мені на голову, притискаючи її до своїх грудей так, аби  уткнулась в них. Відвернув мене від жорстокості, яку я бачити не повинна була.

“Це не її битва” прозвучали в голові слова тітки  Азалії. Жінка мала рацію. Не я повинна була розібратись з Жахом. Це не була моя помста. Це не була моя ціль - перемогти його. Бо єдиною моєю ціллю  було вижити. 

Вижити та не зійти з розуму після всього.

Світлана закричала. Надривно та голосно. Вона розуміла, що її брат не дилець. Але вона любила його. Любила як родича і, звісно їй буде буліти втрати брата. Яким би поганцем він не був для інших, для неї він залишався сім’єю.

 — Не дивись, — прошепотів Дмитро, міцніше обійнявши мене. — Не треба тобі те все бачити.

Мені й не треба було дивитись, щоб уявити все. Вже занадто розвиненою була моя фантазія.

Я обійняла Маківця у відповідь. Повністю сховавшись в його руках. Я шукала в ньому підтримку, яку він мені давав. Хлопець не боячись йшов проти свого господаря, аби допомогти мені. Мені було страшно, але він був моїм остовцем спокою в цій кімнаті, бо не дивлячись на шум та шурхіт та звуки боротьби він продовжував мене колихати з боку в бік, продовжуючи говорити про все на світі, тільки не про те, що відбувалось перед його очима.

Це заспокоювало.

Я чіплялась за хлопця ніби за рятувальне коло. І раділа, що з нього спадали всі чари Жаху і він знову міг спокійно та без болю рухатись та говорити. Тепер він не нагадував мені помираючого.

За спиною все затихло. Постала гнітюча тиша, яку перебивали лише рідкі схлипи Світлани. Навіть вона затихла. Напевно дівчина була в шоці. Напевно для неї це стане травмою в майбутньому.

— Все закінчено, — статно мовила Смерть. — З ним закінчено.

Я нехотячи відірвалась від Дмитра для того, щоб повернутись до неї з Нежданом,  в очікуванні побачити і Жаха в якому вже не було життя. Але його не було.

Нічого не було, щоб нагадувало про його присутність.