Глава 35

Чорна жіноча фігура раптом з’явилась в приміщенні бібліотеці так, ніби увесь час тут була. Але  я точно знала, що її тут не було.

 Я й налякатись не встигла, не те щоб здивуватись її появі.

— Ц-ц-ц-ц, — грубий та  гуркітливий голос донісся, до моєї запаленої свідомості. — І що це ти тут влаштував?

— Що? — Жах розгублений через появу незваної гості, послабив хватку,  а потім й зовсім відпустив мою шию, через що я впала знесилено додолу, ніби мішок картоплі. — Чому… Чому ви тут?

Я закашлялась, повертаючи легеням кисень. Горло нещадно пекло. Мені хотілось зробити ковток води, але поруч нічого не було. Але  я навіть не оглядалась в пошуках живильної рідини. Не хотілось щось пити в його домі, бо мало на що можна було натрапити.

— А ти як думаєш? — знову почула я голос тієї незнайомки, яка ніби й не помічала мене. Але Жахові точно не подобалась її присутність в його домі. Ну звісно, великим планам нашкодила.

Світлана з розширеними очима відступила до єдиного в цій кімнаті вікна. Невже і їй  тепер страшно було? Це мене потішило. Я не знала чому в них обох була така реакція на цю жінку, але це мені однозначно подобалось. 

Тепер не тільки я була жертвою. Але варто було подякувати цій жінці, ким би вона не була. Бо саме її поява не дала статись неминучому. Саме вона мені допомогла.

Не дала згубити мене. 

Але ким же вона була? Спільницею точно ні. Бо інакше допомогла б йому добити мене, а не відволікала.

— Неждан поскаржився? — сердито поцікавився чоловік, хоча щось мені підказувало, що він вже знав відповідь.

— Ти намагався вбити ту, котра носить мою мітку? Ти що дурний?

Вона не старалась, не кричала, але голос її звучав так гучно, ніби жінка мала при собі гучномовець.

Але не це мене збентежило найбільше. А її слова, сердито сказані Жахові. 

Її мітку?

Почекайте, що вона сказала? Такого бути не може. Чи може?

Переді мною зараз стояла справжнісінька Смерть?

Я глянула на чоловіка, що в цю мить з’явився у дверях бібліотеки, захеканих, мокрий, з шаленим хвилюванням в очах. Неждан,  а позаду нього з таким же виглядом стояв і Маківець.

— Уляно, — оглянув мене Неждан і, переконавшись в тому, що зі мною все добре, перемикнув свою увагу на Жаха.

— Мітка слабка, — ледь не крикнув чоловік, але напевно в цьому він помилився. — Я перестав її відчувати, саме тому я міг її прикінчити прямо тут.

— Єдиний, хто слабкий в цій кімнаті - це ти! Ти був настільки засліплений власною величчю, що не помітив великої деталі. Вона під моїм захистом!

Вона зробила крок вперед, наближаючись до нього, виставляючи вказівного пальця догори. Жінка сердито звузила очі.

— За ним, отже пішла, так? — отруйно запитав чоловік.

— Неждан ні разу не порушив моїх правил, на відміну від тебе. Я не чіпала тебе всі ці роки, давала вдосталь тобі насолодитись владою, яка ніколи тобі не належала, — вона раптом глянула на мене.

— Я не одну сотню років служив тобі вірою й правдою, що зараз це слухати?

Всі були ніби готові до битви такі напружені. Здавалось одне лише необережне слово, вимовлене кимось з них - і все зірветься.

— Ти сам відрікся від служби в мене, — нагадала йому вона.

Поки вони говорили, я помітила, як до його спини, ніби до щита підійшла Світлана. Така довіра сестри до брата, який був поганцем мене дивувала. Але я не могла її  в цьому звинувачувати. Всі ми хотіли жити. Але для того, щоб жити повноцінно треба було зробити вибір. 

З ким боротись на одному боці з добром чи злом.

— За цей час я став сильніший. Насичуючись чужим страхом, накопичував силу досить довго. Якщо не через неї, то я сам можу його вбити.

— А хіба може померти той, хто вже давно мертвий? — прохрипіла я.

Це було дуже сміливо з мого боку. Не варто було привертати до себе увагу, але на той момент я не змогла чомусь промовчати.

— А ти, виявляється, й говорити вмієш? — засміялась жінка, підіймаючи брову догори. Але ця фраза не була сказана зі злістю, навпаки, їй сподобалось, що я не побоялась поставити під сумнів манію величі Жаха.

Я невідривно дивилась на Смерть  і відчувала змішані емоції. З одного боку в душі розвивався трепет, приємно було, що за мене хтось заступився, а з іншого боку мені й справді було страшно. Бо такий захист не був безплатний.

Вона обернулась назад, киваючи хлопцям. Напевно дала знак, що можна перетинати кордони кімнати. 

— Уляно, з тобою все добре? — підбіг до мене Маківець, впавши поруч на коліна. Він ігнорував злі погляди Жаха, яким той проводжав хлопця. Неждан мовчки став поруч зі Смертю, показуючи, що відданий їй. А Жаха ніби перекосило.

— Я в порядку. А от Рену дісталось добряче, — я махнула рукою  в бік, де той лежав, щоб Дмитро його помітив. Бо, здавалося, що  він нікого крім мене не бачив. 

Коли хлопець повернув голову, щоб перевірити мого захисника, наткнувся на злий погляд Жаха.