Глава 32

Мене знову викрали. Тільки цього разу це була вже не темна кімната, а навпаки просторий будинок, в якому я раніше не була. 

Він був протилежний тому, що я побачила вчора, і зізнатись я не очікувала побачити так багато світла. Мені здавалось він перебуває в приміщеннях подібних тому, в якому ми зустрілись вперше.

— Куди ви мене цього разу привели? — задихаючись мовила я, як тільки відчула землю під ногами. Повернувши голову вправо, я побачила, що Рен також був зі мною. Стало на трішечки, але спокійніше. Хоч він і не зміг би мені в разі чого допомогти, але знаючи, що я була не одна всі мої почуття потроху приходили до норми.

— В мій будинок, — розкинув руками чоловік. — Туди де тебе ніхто не знайде.

— Для чого робити такі маніпуляції?

— Бо з власної волі вони б тебе не віддали, — занизав він плечима. — Я вже зустрічався раніше з Нежданом. А Маківець мені служить. Тож я знаю, як вони поводитимуться. Знаю й очікую.

Мені стало лячно, але я одразу взяла себе в руки, згадала слова Маківця, який казав, що страх це єдине, що йому потрібно було. Тож боятись не варто було. Все-таки хлопці явно знали проти кого виступали, і якщо там на поляну вони були впевнені, що вистояли б перед ним, то я мусила в них вірити.

— Ви розставили пастку? — обережно поцікавилась.

— Ти мені й старатись не доведеться, вони обидва прийдуть до мене,  — чоловік підійшов до вікна виглядаючи на зовні. Що він там хотів розгледіти я не знала, та й мені було ніяково підійти до нього ближче.

Чесно кажучи я його таки боялась. І не через те, що вважала його потворним, бо це було не так. Хоча Жах той, кого мали боятись. Тому його зовнішність не відповідала імені.

— То все-таки хочете їх сюди заманити? Для чого?

— Хочу помститись Неждану,— раптом мовив він.

Чому він мав йому мститись? Хіба вони ворогували? Враховуючи, що я бачила, чоловіки точно були знайомі, але мені не здалось, що вони були ворогами.

— Чому?

— Ти ставиш багато питань, — прогримів його голос, від чого я здригнулась. 

— Мені просто цікаво стало. Неждан ніколи не розповідав мені про те, що ви були знайомі. 

Цікавим було те що в момент, коли я думала, що від страху буду боятись хоч слово йому сказати, а виявилось все зовсім навпаки - мій рот не стулявся ні на мить. 

— Скажемо так, ми обидва винні в тому, що опинились в такому становищі. Він - тому, що вбивав.  Я - тому, що допомагав йому в цьому.  Ми знайомі ще з моменту, коли він був людиною. 

Такого я точно не очікувала.

— У вас була причина йому допомагати? 

— Звісно була, — пирхнув він, ніби я поставила найдурніше на світі запитання. Можливо це і було так. Але між нами була одна відмінність - він знав всю історію від початку до кінця, а я ні.

— Наші історії подібні, тільки з однією відмінністю, тим женцем, котрий позбавив життя його кохану - був я. 

Тобі я нічого не розумію. 

— Тоді чому помститись йому хочете ви? логічно було б якби це він хотів би помститись.

— А хто тобі сказав, що це не так. Він просто поки не знайшов ніякої лазівки. А взагалі тут все просто, — клацнув пальцями він. — Неждан знає, що це зробив я. Як і те, що вижити з нас обох повинен лише один.

Ого, такого я точно не очікувала почути. Відвертості від Жаху, якими не ділився зі мною навіть жнець, зацікавили мене. Згадались  і слова тітки Азалії. Це не була моя битва  - я просто з’явилась не в тому місці й не в той час. Просто випадковість. Можливо, якби ми не познайомились з нежданом, то і Жах…

Не використовував мене у своїй помсті?

Тільки тепер до мене дійшло. Склались в голові до купи пазли. Ну не міг він закохатись в мене. Не міг він так яро бажати, щоб я стала його обраницею просто так. Цьому мав бути якийсь мотив. І тепер я зрозуміла. Я остання душа, яка мала пробачити Неждана. Якщо би він налаштував мене проти женця, то йому би довелося й далі проводити таке нікчемне життя, займаючись подібною роботою, та знову шукаючи перероджену мене.

Від розуміння його мотивів в мене волосся дибки стало. Хіба чоловік заслуговував на таке існування?

— Ти подумала? —  раптом повернувся, зосереджуючи всю увагу на мені.

— Щодо того, щоб стати вашою обраницею? — облизала сухі губи, а він кивнув. 

Відповідати на питання не спішила, не знала чого мені вартуватиме відмова. Тому, мною була придумана тактика, треба було дочекатися хлопців, і тягнути час якомога довше. 

— Не хочете дізнатися чи бачу я і вашу лінію долі теж? — раптом поцікавилась, бо це перше, що прийшло мені в голову. Як так сталось, що я й досі перед очима їх бачила - не знаю. Але тепер я розумію, що там на поляні мені не здалось. Його лінія була ледь-ледь видніючою.

— Хочеш мені про неї розповісти? — підняв він одну брову догори. — Не боїшся приносити погані новини Жаху? Не боїшся мене?

— А хіба б ви хотіли, аби ваша обраниця вас боялась? — видихнула я, відчуваючи, як піт стікав спиною. Зухвалий хід, враховуючи, що я не збиралась ставати його обраницею.