Глава 31

Майже під самий вечір Неждан привів мене на безлюдну поляну, всі вона була оточена ніжно-фіолетовими квітами. По них навіть ходити було шкода. Десь вдалині задоволено цвіркотів Рен. Він й справді не заважав. Йшов мовчки за нами, а все для того, аби його не вигнали.

— Я не думав, що ви прийдете вчасно, пам’ятаючи як вчора гарно повеселилась Уляна, —  жартівливо мовив Маківець, як тільки ми зупинились навпроти нього.

Я була готова побачити його тут. Але я точно не знала, що разом з ними будуть і дівчата. Ромашка стояла ближче до брата, привітно посміхаючись мені. А Агата разом зі Світланою тримались осторонь, не підходили до нього. 

Хлопець виглядав на диво добре. Та й дівчата були жвавими. Не так, як я. Хоч зараз і був вечір, але все одно голова гуділа.

—  То я твоїми стараннями смакувала місцевим вином. Сподіваюсь, що і це ти теж пам’ятаєш?

—  Аякже.

— А ви могли сказати мені, щоб я не пила так багато вина, коли він його наливав, — повернулась до трійки зрадниць. — Самі як огірочки, а я ніби вареник покусаний.

—  Нам Дмитро сказав, що ти знаєш про все,— якось розгублено проблеяла Ромашка, а потім сердито глянула на брата.

Ага, то це він в нас брехун. 

І чому я не здивована.

—  Неждан сказав мені, що ти маєш допомогти в опануванні силами, — буденно мовила йому. —  І  я дуже здивована, що він обрав тебе, а не Ведану. Все ж, ще декілька тижнів тому, сам ще називав тебе пропащим.

—  То ж я виправився і він це бачить, — підморгнув мені Маківець. — До того ж він подумав, що тобі приємніше буде дивитись на моє гарне личко, а не на стару.

— А чому мені не сказав, що дівчата теж будуть? — повернулась до чоловіка, який не заважав нам спілкуватись. —  І взагалі, я думала, що не їм не потрібно було знати про мої сили.

Це було цілковитою правдою, я все старалась приховати. І те що про сили свої дізналась, і те, що ж Жахом познайомилась. Якби Дмитро та тітка Азалія на святкуванні не проговорились, я не знаю, чи сказала би їм про це сама.

—  У нас немає часу на ваші балачки. Чим більше ми його втрачаємо на непотрібне, тим більше ми його втрачаємо, — мовив Неждан, підійшовши ближче.

—  Оригінально сказано, —  гиготнув Рен, привертаючи до себе увагу.

—  О і ти тут,—  вигукнув Дмитро разом з Агатою. —  Зізнатись, здивований.

— То ми починаємо чи як? —  вирішила трохи підігнати хлопців, аби лише до мене не дістались зі своїми обговореннями.

—  Починаємо, —  серйозно мовив Неждан. —  Пам’ятаєш той раз, коли ти вперше їх побачила?

Я кивнула, таке звісно не забувається. Дізнатись, що я та душа, яка має пробачити Неждана, і все таке. Але я одного не розумію, вперше це спрацювало. Але вчора, коли Жах показував мені спогади Маківця, я не бачила ніяких ліній. То що ж цьому було причиною? Це я й мала вияснити, запитавши Женця.

—  Я думаю, що це було тому, що поруч з тобою був той, з ким тебе поєднують лінії долі. Саме він став поштовхом для того, що ти розкрила свій потенціал. А не мої одкровення про те, що я позбавив тебе минулого життя, — пояснював мені НЕждан, але у вічі не дивився, ніби соромно йому було. —   І випереджаючи тебе хочу сказати, що я не знаю, чому це сталось саме тоді коли сталось, а не раніше.

От який, знає він все наперед. Я й дійсно хотіла цим поцікавитись. Бо щось не сходилось в його теоріях.

— Я думаю,—  обережно сказав Рен. — Хоч я й не знаю всієї вашої ситуації, та все ж. Що це було через сукупність емоцій, що ти відчула. А точніше про їх контрастність.

—  Що ти маєш на увазі, —  вперше звернулась до нього серйозно, не глузуючи та не збираючись відправити Рена куди подалі.

—  Дивись, —  застрибнув він мені на плече. — Те що цей жнець наробив помилок ти знаєш. А те, що тобі подобається Дмитро ти теж знаєш?

Я покрилась вже червоними пухирцями від його слів. Те що ми товаришували не говорило про те що він мені подобається. Та й те що пов’язані лінією долі теж. Бо ж Неждан сам сказав що вони бувають різні, як  і те, що я ще не вмію їх розрізняти.

—  Він мені не подобається, —  якось невпевнено заперечила. А чому власне так невпевнено прозвучали мої слова? 

—  Угу, бреши собі більше. Я теж очі маю і бачив які він тобі не подобається вчора. І танці ваші я теж бачив. 

—  Коли це танці щось означали, —  я склала руки на грудях, захищаючись.

— Питання, Уляно було не в танцях. Але судячи з твоїх відповідей, я зрозумів, що ти й сама себе обманюєш. А дарма, привабливий хлопець.

—  Дякую, — засміявся Дмитро собі в кулак.

Дівчата засміялися, але здебільшого до мене долинали їхні перешіптування. Мовляв, вони й так знали про нашу взаємну симпатію.

Але ж ніякої симпатії то не було. Вони все це собі понавигадували. 

— То варто тобі задуматись над тим, що ти відчувала в той момент, коли вперше побачила їх. Що передувало цьому.

Моєму обуренню не було меж. Всі навколо чомусь вважали, що можуть мною командувати та вказувати що і як робити.