Глава 30

—  Вставай лежебока, —  знову прозвучало над моєю головою.

Відчуття дежавю. Минулого рану так мені казала Ведана. Але цього разу вона говорила голосом Неждана. 

— М-м-м-м, що таке? — я спробувала відкрити очі, але в той момент цей хтось відкрив штори, які захищали мене від сонячного світла. Тепер цієї перепони не було. І воно засвітило мені прямо на обличчя, що змусило мене незадоволено зіщулитись. — Що ти робиш?

— Це найефективніший спосіб розбудити людину, — повчально мовив він.

— Дуже тобі дякую.

Я сіла на ліжку, оглядаючи кімнату в якій ночувала, так ніби не бачила її вчора вночі. Хоча, якщо врахувати те, що я не дуже сильно гидувала вином, яке мені люб’язно наливав Маківець, то я не мала б її пам’ятати.

До речі про Маківця. А де він?

Закрутивши головою в пошуках необхідного мені хлопця, я лише розгублено кліпала, бо його не було. взагалі нічого не було в кімнаті. То це лише я така сонько?

— Нема Дмитра, не шукай його, — правильно трактувавши мою поведінку, повідомив мені Неждан.

— А де він?

— Служба, сама розумієш. Його господарю не можна заперечувати,— занизав плечима чоловік, продовжуючи нависати наді мною грозовою хмарою.

— Жах покликав? — здогадалась я.

— Ну йому не підходить слово “покликав”, радше “наказав”.

І то вірно. Такий як він не терпить неслуху. Як згадала - здригнулась. 

— Ти вчора не був тут присутній? — відняла на нього свій погляд.

— Я на відміну від тебе справи мав. Не все ж час мені за тобою слідом ходити. До того ж я вирішував і твої проблеми.

Жнець опустився не вільний стілець, ну й правильно, не все ж наді мною стояти. В ногах правди нема.

— Так якби не ти, то в мене і проблеми би не було.

Чоловік нічого не сказав на мою фразу, лише підняв кутики губ догори, зображуючи щось схоже на посмішку. Але  ж я правду сказала. Якби він не з’явився в моєму житті, то може б я зараз і горя не знала. 

І це я навіть не про минуле своє життя говорила. 

—  Тебе совість покусала, що вирішив прийти нарешті до мене? —  вирішила змінити тему, бо ж не просто так спозаранку прийшов.

—  Можна й так сказати. Я все думав над тим, що сталось…

—  Ти хотів сказати про те, як я опинилась у лігві Жаху? 

Він тяжко зітхнув, погоджуючись з моїми словами.

— Так, саме це я і хотів сказати. Ведана мені одразу повідомила про те що сталось. 

То, виходить, що і без старої тут не обійшлось?

—  А вона не сказала, що я ледь не загинула там? Що мене Дмитро врятував, поки вона просто пішла собі геть? Не сказала вона тобі цього?

Я розуміла, що моя істерика була недоречною, бо його конкретно ця проблема не стосувалась. Але такої підстави від старої я не очікувала. То повідомити вона його встигла, а з води мене витягти - ні.

—  Уляно, скільки разів тобі казати? Вона знала, що ти виживеш, інакше б ніколи не покинула тебе напризволяще.Ведена теж зряча, та і я в разі чого прийшов би тобі на допомогу.

—  А коли я там була, в нього, тобі не хотілось прийти мені на допомогу? —  я піднялась на ноги, дивлячись на нього зверху вниз.

Він дивився мені у вічі з непроглядним виразом обличчя. Жнець був таким Женцем, коли приховував від мене якісь моменти. Я вже трохи почала звикати до його присутності в моєму житті. Я почала вивчати його поведінку. Якщо він поводився так само як зараз, це означало лише одне. Він щось знав і не хотів мені про це казати.

Але й цього разу чоловікові вдалось мене здивувати. Бо він не промовчав.

—  А як я мав дивитись тобі у вічі? Скажи як? Він показав тобі ті кляті спогади. Мені здавалось, що т й бачити мене не захочеш, — так само експресивно, як і я мовив Неждан.

—  Неждани, ми говоримо про різні речі. Ти мені про м’ясо, я тобі про кавуни.

—  Я нічого про їжу тобі не говорив,—  зі здивуванням в голосі мовив чоловік.

—  Це образно сказано,—  видихнула я, потерши свого лоба. — Я кажу тобі, що  на кону стояло моє життя, а ти все про свої рани мені говориш. Якби я вчора загинула, ти б чекав ще років зо сто, для того, щоб знайти моє нове втілення.

—  А ти про це, —  протягнув він. —  Щодо тебе у мене зі Смертю домовленість. Твоя мітка не дала би тобі померти.

Після того, як це сказав Жнець, я й заклякла. А й справді, я зовсім про неї забула. Не може забрати Смерть того, кого захищає. Він же сам мені про це казав, та й Ведана підтвердила, ще тоді в перший день нашого знайомства.

 А я вже тут надумати всього встигла. 

—  Але діла це не змінює. Ви всі залишили мене сам на сам з тим Кошмаром.

—  Він Жах.

—  Я сказала майже так само. 

—  То ми сваритимемось, чи про справу поговоримо? — піднявся на ноги Неждан, рівняючись зі мною.