Глава 26

— Ти справжня чарівниця, — мовила я, розглядаючи свій вигляд в дзеркалі.

Дівчина дала мені свою білу блузку, яка була прикрашена червоними трояндами, та ніжно рожеву довгу спідницю. Волосся моє, вона розпустила та зробила легкі та невагомі кучері. А з макіяжем ми не заморочувались, бо вона підвела мені очі, не довіряючи цю справу мені.

— Вона вже готова? — заглянула в кімнату Світлана, а потім коли побачила мене, широко посміхнулась.

— Ти подивись лише на неї. Ромашко, — хлопнула в долі вона, і гукнула третю дівчину. — Йди подивись яку красу Агата зробила.

— Яку? — вона зупинилась у дверях, теж посміхаючись. 

— Дівчата ви засоромили мене, — сказала я,  приставляючи руки до щок.

— Не будемо змушувати Баро чекати, — мовила Агата, розвертаючи нас до дверей.

Вся вулиця була прикрашена різноманітними стрічками та квітами. Народ по тихеньку сходився до одного подвір’я. Музика лунала ще голосніше, дітвори під ногами бігало більше. Вони не соромились, бо знали що їм було дозволено веселитись.

— Ласкаво просимо, Агато, — до нас швидкою ходою підійшла яскраво одягнена жінка. — Ти привела з собою подруг? 

— Доброго дня, тітко Азаліє,— радісно привітались з нею дівчата.

— Добридень, мене звуть Уляна, — представилась я  коли жінка глянула на мене.

— І тобі, дитино, добрий день,— вона захитала головою, від чого її сережки заколихалась. — Ласкаво просимо до нашого дому. Будь тут як вдома, не почувайтесь ніби гості.

— Щиро дякую.

Я була здивована такою гостинністю. Вона була для мене дещо незвичною. Жінка махнула нам рукою куди варто було пройти. Там вже хлопці та дівчата танцювали жваві танці.

Маківця ніде не було видно. Хлопець, відтоді як передав мене купці дітлахів, так і не з’являвся в полі мого зору. 

Агата потягнула мене ще далі, залишаючи дівчат позаду, для того аби ми привітали барона. Чоловік на вигляд був статним. Видно, що не мале життя прожив, але все-таки й не скажеш, що старий.

— Ласкаво просимо,  — сказав він мені, після того, як Агата нас познайомила. — Сподіваюсь тобі в нас подобається? 

— Звісно, у вас я почуваю себе ніби в дитинство повернулась, — ніяково відповіла йому.

— Це добре, — кивнув він мені, втрачаючи інтерес.

Формальності були виконані, а тому, як повідомила Агата, нам можна було розслабитись, та нарешті по справжньому відпочити.

— Так і знав, що ти забудеш про вино,— промовив мені на вухо ніхто інший, як Маківець, потягуючи руку.

— Ти куди втік? — повернулась до нього поспішно. — Ти не уявляєш, що я пережила.

— Уявляю, — оглянув він мене з ніг до голови. — Агата добре постаралась, ти чудово виглядаєш.

— Дякую.

Я взяла з його рук невеличку склянку, пригублюючи того хвалебного вина. Воно було солодким на смак та дещо в’язким. Такі вина називали підлими, бо воно нагадувало якусь наливку. Пилось добре, зате й п’янілось швидко.

Він повів мене в танок, одразу як тільки я побачила дно склянки. Так швидко я ще не танцювала. Він таких танців паморочилась голова. Їхня музика заводила, не дозволяла зупинятись. Це дійсно було веселощами.

— Ти знаєш слова, співай з мною, — закружляв в танку мене Дмитро. Я й дійсно знала слова. Тому, завдяки йому я теж підспівувала.

Але видихнулась я швидко, як не дивно.

— Я піду трохи посиджу,  — повідомила Дмитра. Він легко мене відпустив, помітивши, що вже важко дихала.

Я спеціально вибрала таке місце, аби огляд був кращим. Але не встигла я сісти на лаву, як почула незадоволений тонкий голос.

— Обережніше, чи дівиці зараз так погано бачать, що не помічають нікого навколо?

Я підстрибнула на місці.

— Хто тут?

— Голову опусти, — наказали мені. — Нижче. Вправо. Привіт.

На мене дивився невеличкий коник стрибунець. До мене говорив коник стрибунець!

— Що заклякла ніби ніколи не бачила благородної комахи? — пробурмотів він. — То дивись та запам’ятовуй.

— Хіба це може бути насправді? — тряхнула я головою,  а потім поплескала себе по щоках. Напевно я випила забагато вина, і це тепер була побічна дія. — Це точно якісь галюцинації.

— Гей, я не галюцинація, — обурено, мовила комаха.

Я обернулась шукаючи поглядом когось з дівчат, або ж на крайній випадок Дмитра. Він напевно, помітив, що я стояла непорушно і сам підійшов до мене. Він схопив мене за талію, трохи стискаючи її.

— Що трапилось?

— Ти не повіриш,— поспішно повернулась, хапаючись за нього.

— Я скільки разів це чув. І доводилось вірити,— пирхнув хлопець. — Що таке?

— Зі мною говорив стрибунець, — мої очі були розширені. Він напевно подумає, що я з глузду з’їхала. Я, правду кажучи, й сама так думала.