Глава 25

— Він показав тобі мій спогад? —  отетеріло перепитав хлопець.

—  То він був твоїм? 

—  Так, його показав мені Неждан. Але що він хотів цим сказати? Навіщо це зробив?

Я замовкла, присуваючись ближче до хлопця. Чомусь я знала, що тепер можу йому довіряти. Знала, що він мене не скривдить.

—  Що ще він тобі сказав? — він обійняв мене однією рукою, розуміючи, що мені потрібен час, для того аби нерви прийшли до порядку.

— Що хоче, аби я стала його обраницею,— прошепотіла.

Дмитро відсунувся і зі здивуванням поглянув на мене.

— Сподіваюсь, ти не погодилась? 

— Я не настільки вже дурна, як ти міг подумати, — буркнула йому.

— От і добре. Значить в нас є надія, що твоя голова працює нормально.

Якби не була така втомлена то стукнула б хлопця. Але я ж була знесиленою і  вихованою. Порядним дівицям така поведінка не личила.

Але Маківець надто спокійно відреагував на мої слова. Невже його це ані краплинки не хвилювало.

— Ти мені нічого не скажеш?

— Можу сказати тобі тільки те, що в мене був час подумати над ситуацією, в якій ми опинились, — хлопець заглянув мені у вічі. 

— Точніше обговорив з Нежданом.

— Так, обговорив з Нежданом,— кивнув головою він.

— І до чого ви дійшли?

— До того, що нам варто триматись поруч. Ти чула колись, що любов перемагає все?  — Дмитро посміхнувся мені.

— Дурник, — мовила я, таки не втримавшись і штовхнула його.

— Якщо ти прийшла до тями, то підіймайся, — він протягнув  мені мої ж речі, а сам піднявся на ноги.

— Куди?

— Сьогодні в селі Агати свято. Нас запросили приєднатись.

— Зараз?

Я була здивована такою пропозицією. Дивлячись на те, що я пережила. Дивно було запрошувати мене на святкування.

— Треба залишити не самоті, аби ти могла гризти себе зсередини?

Я не знала, що на таке відповісти. Дмитро правильно підмітив. Якби не він, я б зараз займалась саме тим.

— Ні.

— Тоді запам’ятай. Страх те, чиїм коштом чого він живе. Чим більше ти піддаватимешся цьому почуттю, тим довше він житиме, — Дмитро стояв боком до мене, і дивився в ліс. — Саме тому, я хочу аби ти забула про сьогоднішній день. Забула про те, що ти бачила, і що відчувала. Бо те все - несправжнє. 

— Тобі легко казати.

— Не легко, Уляно. Просто я зрозумів одну річ. Що все те, що було раніше, мене не стосується. Навіть якщо це було в минулому житті, — він перевів подих. — Минуле, на те й минуле, щоб залишити його позаду. Нам треба відпустити ситуацію, саме тому я тут.

— Але ти не знав того, що сталось, декількома хвилинами раніше.

— Не знав, але відколи ти тут, я ще не бачив, аби ти посміхалась. А святкування дня народження циганського барона, найкращий спосіб повеселитись. Ти спробуєш їхнього вина й одразу зрозумієш сенс цього життя, — він схопив мене за руку і потягнув за собою. 

Я не стала пручатись, бо в його словах була правда.

До села, в якому проходило святкування нам довелося йти годину під сонцем.   Дмитру я в цей момент не дякувала.

— Гам ще довго? — простогнала я,  коли він протягнув мені пляшку з водою. — Не отруєна? 

— Не став би я тебе труїти. Ти ж сама казала, що я хороший.

— Не стала б я такого казати, — мовила я, зробивши перший ковток. 

— Ми майже на межі села.

Слова Дмитра підтвердились звуками музики. Вона, здавалося лунала звідусіль. Нас біля кожного подвір’я зустрічали діти, одягнені в яскравий одяг, усміхнені. Весь їхній вигляд світився радістю. Таки разючий контраст з тим, що я бачила.

Я тряхнула головою, відганяючи спогади. Маківець мав рацію. Світло завжди розганяло темряву. Якщо йому допоміг це збагнути Неждан, то мені ці усміхнені діти. 

Вони оточили мене зграйкою, забираючи у Маківця. Хлопець відпустив мене з ними, приговорюючи, що дівчати приведуть мене до ладу.

— Куди ви мене ведете? — запитала я в дітлахів.

Вона, відповіли мені, перекрикуючи один одного, що це Агата попросила їх привести до неї, як тільки я з’явлюсь в село.

Питати як вони здогадались, що веди правильну людину, я не стала, бо відповідь була надто очевидною.

— Уляно, — радісно підбігла до мене Агата, хапаючи мене під руки й повела далі. — Я тебе вже зачекалася.

— А я й не знала, що до тебе йшла, — розгублено повідомила я, спостерігаючи за загальною метушнею.

— Ведана сказала, що на сьогодні ми всі вільні, і що ми заслужили свято,— потиснула вона плечима. — Не сердься, що ми тобі нічого не сказали, просто хотіли, щоб це стало для тебе несподіванкою.

— Що ж, у вас добре вийшло. Я здивована,— щиро посміхнулась дівчині. — Я можу тобі чимось допомогти?