Глава 24

Чому я упустила це з виду. Він сам казав, що забрав наші життя на весіллі. От я дурепа, не змогла зв'язати одне до іншого. То я бачитиму власну смерть?

На подвір’ї творився справжній хаос. Ніхто  не сподівався, що на весілля прийде вбивця. Ніхто з них не був готовий до подібного звірства. Тому багато людей полягло в перші хвилини як тільки він здійняв меча догори.

Дмитро притиснув мене до себе, ховаючи під стіл, аби він не помітив нас. Хлопець благав мене не кричати, закривав мені очі, та вуха. 

Я відчувала нестачу повітря. Але він змусив мене перебігти, покинути те місце, де нас було найлегше дістати.  Але те, що постало перед моїми очима потім - змусило похолодіти від страху. Дмитро сіпнувся і закляк. Я бачила, що він теж був наляканий,  як і те, що його долю вже було вирішено. Хлопець важко дихав, бо отримав поранення, прикриваючи мене.

— Димко, — прокричала я.

Коли наді мною нависла фігура Неждана, я знала вже, що станеться після цього. Не скажу, що була готова. Бо до такого неможливо підготуватись.

І весь світ завмер. Я тільки чула його слова, що тихо крутились в моїй голові. І теплу руку, яка накрила мою поверх.

— Я люблю тебе.

Але нічого не відбулось, хтось ніби поставив  відео на паузу. Ніхто більше не рухався, ніхто не кричав. Тільки тиша.

—  От що буває, Уляно, коли робиш неправильний вибір, — повільно наближався до мене Жах. —  Я показав тобі твій. Показав, для того, аби ти бачила і цього разу не повторила його.

Я важко дихала, намагаючись прийти до тями. Він простягнув мені руку, пропонуючи свою допомогу, але я її проігнорувала. Хотілось притиснутись до чогось спиною. Хотілось відчути себе в безпеці, але чомусь  поруч з ним я не могла цього зробити. Хоч чоловік мене не ображав натомість поводився галантно, але я не могла змусити себе йому довіритись.

—  Ви хочете сказати, що мені не варто обирати Маківця  в цьому житті, бо історія повториться? — кого глянула на нього.

—  Хочу сказати, що мою обраницю я б не відпустив у лапи Смерті, — його образило моє небажання торкатись до нього. Це помітно було по тому, як змінився його вираз обличчя. 

—  Але я й так в її лапах,— нагадала йому, показуючи свою руку.

Жах обережно підняв її до себе, розглядаючи, при цьому обережно погладжував.

—  Це ненадовго. Як тільки ти погодишся бути зі мною, я позбавлю тебе її влади.

Наскільки можна вірити тому, ким мене лякали увесь час, як я дізналась про цю кляту мітку? Я не думала, що це варто було робити. Він  поки що не сказав мені нічого, що могло мене переконати перейти на його сторону. Та й не сказав навіщо мені це робити.

Для того аби стати його обраницею? Щоб що? Бути дружиною, він це мав на увазі?

—  Бути з вами, що це означає? —  невпевнено поцікавилась.

—  Означає бути моєю коханою, —  гарячково прозвучало, але його вигляд не збігався з тоном. На обличчі була все та ж беземоційна маска. Щось не збігалось.

—  Але ми не знаємо одне одного.

—  В нас все життя попереду. Навіщо нам поспішати? —  чоловік відійшов назад, ховаючи свої руки за спину. Я ж бо не знала куди свої подіти. Вже хотілось втекти з цього місця. Не бачити його. Не пам’ятати ні його, ні того, що я почула та побачила, бувши під його чарами.

—  Тоді я нічого не розумію, —  прошепотіла, обіймаючи себе за плечі. Тільки так я зараз могла відчути відносну безпеку.

—  Що ти не розумієш, краса моя?  —  він ніжно говорив до мене, роблячи крок вперед. Його поведінка нагадувала маятник, то підходив, то відходив, чим лякав мене, здавалося ще більше. —  Те, що тебе ховали від мене? Не давали нам з тобою зустрітись? Я чекав на тебе так довго. Ти мій шанс бути щасливим.

—  Але я не бачу ліні…

—  Лінії… —  якось божевільно засміявся чоловік, закидуючи голову.  —  Ну звісно, ті кляті лінії, що ведуть тебе до нього. Але дай собі відповідь. Будь чесною сама з собою, бодай раз в житті. Ти відчуваєш до нього кохання?

—  Так! Ні! Я не знаю, —  моя відповідь була плутаною. 

Я знала тільки те, що симпатизувала йому. Він подобався мені, чого було це приховувати? Дмитро ще ні разу не підводив мене, те як він хвилювався за мене після першого випробування, лестило мені.

—  Бачиш ти й сама не розібралась, — переможно мовив.

—  Можливо це не кохання. Бо, як не крути це сильне почуття, але це точно симпатія, —  впевнено заявила Жаху. —  Він точно мені подобається.

—  Ти мале дівчисько, яке не розбирається в почуттях, що ти взагалі можеш про них знати?

Здається моя відповідь не сподобалась чоловіку. Але нічого не поробиш. Ми  тут були не для того, аби задовольняти потреби один одного. Я відступала від нього все далі й ладі,  помічаючи, що мене кудись затягувало. Я не була ні на галявині, де проходило весілля, ні в тій темній кімнаті, куди спочатку потрапила.

Я була під водою. Мені бракувало повітря так сильно, що я ризикувала втратити свідомість. Одне лише мене врятувало, від того аби піти на дно, так це те, що я трималась за квітку.