Глава 20

— Що? — здригнувся Маківець. — Як таке може бути?

Він мов вкопаний стояв на одному місці, все дивився на мене, ніби не вірив в сказані мною слова.

Але ця нитка була такою насиченою, я не помітити я її просто не могла.

Один лише Неждан не був здивований. Знав про це?

— Ти щось знаєш про це? — я заламувала свої пальці, нервуючи. Хотілось присісти на почіпки, руками закривши голову, хотілось заховатись в якусь мушлю, щоб мене ніхто не знайшов.

Він опустив свою голову. Відвернувся від нас. 

Мені знову стало холодно, я спробувала обійняти себе руками в надії зігрітись, але це відчуття йшло не зовні, а зсередини. Я ніби перестала відчувати.

— Це також ти? — прошепотіла, спостерігаючи за його спиною.

— Ти відчуваєш занадто багато. Не варто ризикувати. Треба було зробити це раніше, але Маківець змусив мене розповісти перш ніж я підготувався.

Димко, коли почув, що про нього говорять, стрепенувся. Він до цього розглядав свої руки, ніби й дійсно міг побачити те, щоб бачила я. 

— Я повторю питання. Ти щось знаєш про нас?

Маківець зайшов за мною спину, ставлячи руки на мої плечі, протираючи їх. А  потім скинув свою жилетку й одягнув її на мене. Не сказала б, що це мені допомогло, але я була вдячна йому за підтримку. Чесно кажучи, я й не сподівалась, що він проявить хоч якусь доброту до мене сьогодні. Невже це через те, що я сказала?

Він сказав, що його батьки знайшли один одного через одну Зрячу, яка вказала їм один на одного, то він думає, що ми теж? Ми теж призначені один для одного?

Я повернула до нього голову, поглянула у вічі, шукаючи відповідь на свою здогадку. Але він би не був Маківцем, якби одразу видам мені всі свої думки. На обличчі було лише здивування більше нічого, але я збрешу, якщо скажу, що не відчувала, як голосно стукало його серце…

Для нього це теж було несподіванкою, точно так само, як і для мене. Але Неждан точно щось знав.

— Неждане? — знову намагалась достукатись до нього, але чоловік зараз нагадував скоріше статую, ніж людину.

— Це все тягнеться ще з минулих життів, — беземоційно мовив він, і я відчула, як пальці Димка, міцніше стиснули мої плечі. — Я забрав обидва ваші життя. Але якщо Димко знає як саме я це зробив. Знає деталі, то ти поки що ні.

Я знала, що те, що я почую далі мені не сподобається. Він знову почав говорити за минуле, і хоч мене теперішньої там не було, але слухати як він в минулому забрав моє життя було боляче. Навіть його чари не допомагали. Все заніміння ніби сходило нанівець. 

— Весілля, — прошепотів над моєю головою Маківець.

— Що?

— Я забрав ваші життя на вашому весіллі, — з болем в голосі мовив Неждан, роблячи крок назад. Ніби не мав права стояти так близько до нас.

 Моя голова запаморочилась від кількості інформації, яку сьогодні почула. Я прикрила очі, аби абстрагуватись від них обох. Не хотілось зараз нікого бачити.

— Ти впевнений, що то бути саме ми? — я старалась знайти хоч щось, що б заперечило слова Неждана, навіть саму його пам'ять.

— Впевнений. Це не може бути простим збігом. І те, що ти зараз бачиш нитку Долі, яка зв’язує вам один з одним, лише підтверджує мої слова.

— Тобто, ти хочеш сказати, що ми вже були зв’язані в минулому,  тому і зараз також? — мовив Димко, все ще продовжуючи тримати мене у своїх руках.

— Так, — кивнув. — Якщо це ваша доля, то вона переслідуватиме вас і в наступних життях. Якщо ви призначені один одного, то всюди будете поруч.  Такі закони Долі.

— Я не знаю як реагувати на твої слова, — чесно зізналась йому. 

Я підняла голову догори, сподіваючись, що хоч в зорях знайду спокій, але і вони зараз  більше мене заплутували, аніж заспокоювали.

Всі вони створювали дивакувату картину, яку я хотіла прочитати, але не могла.

— Вона не повинна дістатись йому, — раптом звернувся до Диска Неждан. — Тепер ти розумієш чому? Не лише через її здібності, які щодня ставатимуть все сильнішими. А тому, що вона твоя доля. Вона й твоя відповідальність. Якщо хочеш бути щасливим, маєш вберегти її від нього.

Гучний видих Маківця не залишився непоміченим мною. Уявляю, який він був щасливий зараз. Мало йому було проблем з примусовим заміжжям сестри, так тепер і я на голову хвалилась.

Я хмикнула, не бажаючи вірити в цей сюр.

— Це зайве, — уперто мовила я. Не хотілось мені ставати і його тягарем. 

— Ти не розумієш яка це сила. Тобі не вдасться справитись з нею самотужки,— гарячково сказав Неждан, наблизившись, але раптово зупинився, поглянувши на Дмитра. 

Що він побачив в його поглядів, що змусило його не наближатись, я не знала. Але жнець не втратив всієї рішучості довести мені, що треба приймати допомогу, від Маківця особливо.

А я не хотіла бути чиїмось тягарем. Не хотіла прив'язуватись, тим паче до того, хто й сам не бажав того ж.

Я теж мала гордість.  Звісно, заперечувати те, що ми були пов’язані вже було дурістю, я ж сама все бачила. Але я могла поводитися гідно. Не просити в нього допомоги, а розібратись з усіма проблемами самотужки.