Глава 16

— Ти з ним була? — накинулись на мене Агата з Ромашкою, як тільки я зайшла на подвір’я.

— З ким? — здивовано перепитала. От щебетушки, нічого від них не приховаєш. Я не була здивована, що тут не було Світлани. Я їй не подобалась і це було помітно. Але я до Ведани прийшла не подруг собі шукати, а прокляття зняти та, як виявилось, врятувати власне життя.

— Ти з Маківцем була? — Голосно прошепотіла Агата, хапаючи мене за лікоть. Її очі блищали від нетерплячки. 

— Дмитро тебе покликав? — Поруч прозвучав тихий та спокійний голос Ромашки.

— Покликав. Але я бачилась не тільки з ним. Лук’ян теж там був, — я навмисне загадала про нього, аби вектор розмови з мене був направлений на неї.

— О-о-о–о, — протягнула Агата, сміючись. — Домовлялись про заручини? 

— Годі тобі, — Романа стукнула її по плечах рушничком, який до цього моменту тримала в руках, міцно стискаючи.

Я дивилась на них з посмішкою, щоправда, сміятись мені не хотілось. Навпаки, хотілось кричати, тікати звідси. Ніби всі мої інстинкти зібрались в єдину купку, шепочучи мені: “Тікай”.

— Уляно, ти мене чуєш? — Помахала рукою перед моїм обличчям Ромашка.

— Що ти казала? — Ніби увімкнулась я в розмову з власної хвилі. — Пробач, замислилась на хвильку про своє.

— Я запитала тебе, чи вони знову сварилися? — тихо мовила вона, але Агата теж чула її запитання. Чому тоді дівчина говорила ледь чутно?

— Та ні, сьогодні вони не сварились. Твій Лук’ян мені життя врятував. Один водяний хотів мене у своє болото затягти, —  я здригнулась, згадавши від чого мене врятував Ромашчин залицяльник

— Дем’ян, чи що? — сміючись поцікавилась Агата, а коли я кивнула, то ще голосніше зареготала. Її сережки від руху задзеленькотіли, створюючи симпатичну заворожливу мелодію. Нічого собі, це теж якась магія?

— Оце ви дівчата даєте, — заспокоїлась вона. — Дем’ян всіх кличе до себе. Поки що ні одну дівчину не вдалось йому собі отримати. Всіх Лук’ян рятує.

Ромашка почервоніла, але видко було, що пишалась своїм  водяним. Все-таки він був хорошим хлопцем. Наскільки міг ним бути.

  — Тебе теж намагався? — поцікавилась я в Агати.

— Угу, я вже по пояс до нього зайшла, як мене Лук’ян витягнув. Постійно мусить наглядати за братом.

— Вони брати? — здивовано перепитала.

— Ти що не помітила схожості? — дівчина підняла свою брову, дивуючись моїй розсіяності. — Важко тобі у Ведани буде, якщо ти не звертаєш увагу навіть на такі дрібниці. Але нічого, в тебе є ми, — вона обійняла нас за шию, направляючи в баню, для того, аби ми могли покупатись. 

В приміщенні пахло травами. Всюди стояв пар. Навіть дихати важко було. Під стінами були розташовані дерев'яні лави  на яких вже стояли відра з водою. Це звісно не затишна ванна, яка була в мене вдома. Але в бабусі взагалі й такого не було. Ми милися у великій мисці. 

Ромашка запропонувала мені запашне мило з кропиви та квітів шавлії. Я спочатку відмовилась, бо взяла з міста свою доглядову косметику, але вона глянула на мене ніби на дурненьку. 

— Після цього мила шкіра буде дуже ніжна, — мовила вона, протягуючи мені невеликий брусочок.

— Дякую, — я вирішила взяти його, аби не засмучувати дівчину.

— Ведана говорила, що планує тебе знову випробувати, — пошепки повідомила мені Ромашка, аби Агата не почула.

Я підняла на неї свій наляканий погляд. Я не очікувала, що вона знову наважиться після сьогоднішнього. Ця стара навіть мені нічого не сказала про моє перше випробування. Все загадками говорила. 

— Вона казала яким саме буде це випробування і коли? — я нахилилась до її вуха, вдихаючи приємний аромат трав.

— Казала, що готується на завтра. Я думаю вона спеціально при мені це сказала, хотіла аби я тобі розповіла, — занизала плечима дівчина. 

Моє дихання пришвидшилось. Стало не вистачати повітря. В бані  й без цієї інформації нічим дихати було, ну дуже вже дівчата її натопили.

— З тобою все добре? — поклала руку на плече мені Ромашка. — Ти раптом зблідла. Я щось не те сказала?

Вона за мене злякалась не менше, ніж я сама. Дурно її налякала. Ромашка ж не знала про те, чому я опинилась в ученицях Ведани. Я не спішила ділитись такою інформацією. А сама Ведана… Хто її знає. Ця жінка була цілковитою загадкою.

— Про що пліткуєте? — хляснула водою на нас Агага. — Не про мене, сподіваюсь?

— Та ні, — жваво відповіла Ромашка. Дівчина додала у своє відерце запашних трав, для того аби вони настоялися. 

— То й добре, — видихнула чорнява дівчина, і присіла на лаву, обмахуючись руками. Певне, не мені одній тут було спекотно. — А про що ж ви говорили? Про Дмитра?

Ми разом похитали головами, запевняючи дівчину, що причиною наших розмов став не Ромашчин брат,  в надії, що Агата просто не питатиме далі, але цю дівчину так просто було не зупинити.

— Тоді про Лук’яна? — вона пограла своїми чорними, як смола бровами, змушуючи мене на мить відпустити свій страх та насолодитись цим моментом.