Глава 6

— Неждан, — гукнула я Женця, сподіваючись, що це спрацює, і він з’явиться.

Після нашої останньої розмови я не вагалась і взялась збирати речі. Вирішивши, що їду, поки що, ненадовго. Тому багато речей не стала брати. Я обмежилась однією валізкою, бо була впевнена, що її вистачить

— Чого кличеш? — Промовив Жнець.

— Я готова вирушити до Ведани, — повідомила йому. Я не уявляла чи знав він, що таке емоції, проте після моїх слів на обличчі чоловіка промайнуло щось дуже схоже на посмішку.

— Я радий, що ти дослухалась до моїх слів, — Жнець підняв мою валізу, помічаючи, що та була дуже легкою.

— Я теж рада. Та в мене є певні острахи, — відверто зізналась йому. — Я відчуваю, що ти не все мені розповів. Не всю історію, не всі твої побоювання. А ще в моїй пам’яті ще свіжі ті спогади про всіх тих дивних людей в селі, що і людьми не були, я правильно розумію?

Неждан, навіть якщо і був здивований моїми здогадками, то вигляду не подав.

— Так, маєш рацію. Але про них можеш не хвилюватись, вони не ті, хто можуть  тебе скривдити. В тому селі живуть лише найнижчі. 

— Мені це ні про що не говорить, — зітхнула я.

— Я знаю.,— пробубонів чоловік. — Та це все, що тобі варто знати, бо ким би вони не були - багато честі їх боятись. Коли зайдеш в село, більшість з них не звертатимуть на тебе увагу. 

Я кивнула на слова чоловіка, трохи заспокоюючись. Але до кінця цей клятий тремор не хотів мене покидати. Інтуїція горланила мені нікуди не їхати. Застерігала він майбутнього. Можливо мені варто було б до неї дослухатись. Хоча б раз в житті. Можливо, не будь я такою безвольною, я б нікуди не пішла. Але я не така.

Оглянувши свою домівку, я пішла слідом за Женцем, котрий впевнено крокував попереду. Наздогнавши його, я підлаштувалась під його ходу. 

— Ти підеш зі мною? — Наважилась я запитати те, що хотіла ще від того моменту як покликала його.

— Сьогодні тільки проведу, — чоловік повернув голову до мене, та оглянув з ніг до голови. — Можливо інколи заглядатиму. В мене окрім тебе є обов’язки, якими я не можу нехтувати. Та й Ведана не любить коли я з’являюсь в її будинку, ти ж чула.

— Чула, — тихо погодилась я з ним.

Деякий час ми мовчали. Ми йшли з ним в бік вокзалу, і дивлячись на те, як впевнено крокував Жнець, я й не сумнівалась, що він знає куди йти.

Вже коли на горизонті було видно нашу кінцеву точку, я спіймала плащ Женця, затримуючи його.

— Чекай. — попросила. — Я ще от про що хотіла запитати. В той день, я зустріла одного хлопця, ти казав, що він не людина і що про те, що він вже дізнався про все, що хотів.. Що ти мав на увазі?

— Те і мав, Уляно. Маковець - брехун, яких пошукати треба. Будь обачна з ним. І моя тобі порада, коли він буде поруч, не вдихай аромат квітів. Бо зробиш те чого не хочеш та побачиш те, чого немає. Його чар-трава відома багатьом, але так, як він її використовує - не може ніхто.

— Я зрозуміла. У вашому світі нікому вірити не можна, — важко зітхнула я, відпускаючи одяг свого знайомого. Неждан лише приречено похитав головою. 

Я почимчикувала вперед, залишивши чоловіка зі своїми думками. Він дивився на мене співчутливо, підтримував та підказував чого робити не варто. 

Може, не такий він вже і поганий? Всі ті мої одвічні дитячі вигадки, про міфічних істот враз стали реальністю, і поки що він єдиний, хто не бажав мені зла. То в мене немає причин йому не вірити.

— Я серйозно, Уляно. Багатьом захочеться використати чисту душу у своїх брудних справах. Хтось гратиме нечесно, керуватиметься твоїми слабкостями, тому ти маєш бути готовою. Ніхто, краще ніж Ведана тебе цієї обачності не навчить. 

 — То їй довіряти можна? — Я ногою штурхнула маленький камінець, що випадково потрапив мені на очі.

— Нікому не можна довіряти, Уляно, навіть мені. А інколи й собі, також.

Всю дорогу до поселення Лужки, в якому жила Ведана, Жнець сидів поруч зі мною, нам пощастило, що напрямок не був популярний, і йому не довелось їхати стоячи. Хоч його зараз ніхто не бачив, але я подумки дякувала чоловіку, що не залишив мене. Ми не говорили більше, аби не привертати більше уваги. Бо дівчина, яка розмовляла сама з собою, точно не викликала б довіри в оточення. А оскільки Женця ніхто окрім мене не бачив, він вирішив не ставити мене незручне становище і просто мовчав. 

Можливо, спочатку, я не звернула увагу на свої відчуття, коли знаходилась поруч з ним. Втім, мене дивувала їх подвійність, інколи мене підморожувало від холоду і я відчувала оніміння кінцівок. А інколи, от як зараз, мені було комфортно, я відчувала силу людини, якщо він є людиною, яка контролює ситуацію.

Пригрівшись в транспорті, заспокоєна присутністю Неждана, я і сама не помітила як придрімала. Я не бачила снів, здавалося, я по-справжньому відпочивала зараз, ніби моє тіло самостійно захищало мене від перевантажень, здогадуючись про всі випробування, які можуть випасти на мою долю.

— Ми майже на місці, — знову почула голос Неждана у своїй голові.

Вмостившись на сидінні рівно, я оглянулась, переконуючись в правоті чоловіка. До поселення залишилось їхати приблизно десять хвилин.