Глава 2

Перше, що я почула, це те, як голосно, не соромлячись сварилися двоє людей. Слова я чула ніби крізь воду, але все одно їх розуміла.

 — Я знаю, на що ти здатний Жнець, але й господарку твою я теж знаю. І вір мені, я не перечитиму її волі. Вона не прийме дівчинку. Негідно живим мерців проводжати у світ потойбічний. Тому й мовчати не стану, — її співрозмовник мовчки вислуховував претензії, не бажаючи відповідати господині. 

— Я приведу дівчину до тями. А ти не смій більше лякати її, інакше й справді забороню через поріг будинку переступати, — бабуся замовкла, після чого я почула, як вона зашаруділа своїми травами, мабуть, шукала якусь рослину.

— Не треба її ні до чого приводити, вона нас слухала весь цей час, — чоловік був дуже близько до мене і я нервово сіпнулася від того, наскільки голосно він заговорив.

Він стояв так близько, що я змогла краще розгледіти його. Незнайомець наводив знатного страху. Увесь блідий, неначе на сонце ніколи не виходив. Чорний одяг лише підкреслював цю блідоликість. Він не був чахликом, але й кремезним його не назвеш. Чоловік як чоловік, от і все.  

— Дивись, дівонько, як тебе твій вірний пес охороняє, — засміялася знахарка.

— Не забувай, Ведано, я тебе не забрав не з власної забаганки. Ще слово і я забуду про нашу домовленість, — не говорив чоловік, пророкотав, та так, що мій страх, як гад повзучий, здобич вишукуючи, по тілу пройшовся.

— А ти мене не лякай. Я лякана, та не тобою одним. Одній господині служимо, одні справи творимо, — вона глянула на мене, і знову заговорила. — Не при ній же це обговорюватимемо. Раз до тями прийшла, нема чого вилежуватись в мене в хаті.

— Зачекайте, —  я спробувала різко піднятися на ноги, ось тільки тіло моє не хотіло мене слухати. Легке запаморочення одразу прибило мене назад.

— Даремно ти прийшла до мене, не зможу я тобі допомогти, —  жінка відвернулась від мене, поправляючи на стінці свої трави-мурави.

—  Чому не зможете? Ви ж самі недавно казали, що… Що… — я так і не змогла нічого сказати, адже жінка мені, по суті, не казала, що допоможе.

— Ти можеш її до себе взяти, якщо не згодна на мою пропозицію. Тобі ж легше потім буде на спокій піти, —  подав голос чоловік, який спостерігав за мною. Він уважно ловив кожен мій рух. І від такої уваги було ніяково.

Жнець відкинув назад свого плаща, сідаючи на порожній стілець. Показав, що він іти не збирався.

— Ще чого не вистачало. Порожня вона, тобі це також відомо. Не гірше за мене бачиш. Я не зможу їй нічого передати, — стара розвела руками. — Ти діл накрутив, вчасно мітку не зняв, а мене тепер по руках і ногах зв'язати цим дівчиськом хочеш? Чи не ти хвилинами раніше перешкоджав мені, щоб я її нічого зайвого не розповіла?

— Вона мені потрібна, — відповів Жнець.

— Ще б вона була тобі не потрібна, раз ти її так завзято стережеш, — усміхнулася стара, погладжуючи свій фартух. — Тільки ось, чи довго ти зможеш її приховувати? Вона вже почала страждати від твоїх дій. Якщо вона так тобі потрібна, не простіше було відпустити?

— Тоді б вона мені не дісталася, — він обернувся до мене. — Я не міг… — він осікся, так і не договоривши. — І не порожня вона. Раз змогла мене побачити, бувши дитиною, значить, і в ній є кров твоїх родичів. Отже, вона може бути тобі корисною.

— Та невже? — Здивування жінки було мені зрозумілим, бо й сама намагалася усвідомити почуте.

Я не знала, що мені робити, мовчки спостерігати за їх перепалкою і далі, або все ж таки послухати знахарку і по-тихому піти з дому. Кидаючись від однієї думки до іншої, я повільно відступала до дверей, сама того не усвідомлюючи. Схаменулась я тільки тоді, як руку мою обпалив черговий потік холоду.

— Не поспішай, — зупинив мене Жнець. — Стара не буде пручатись,  візьме тебе в учениці. — Він тримав мене за руку, не даючи можливості рушити убік. Його дотики не завдавали болю, він намагався не створювати мені незручностей. Тільки холод, єдине, що він мав проти мене зараз.

Це вперше, коли чоловік заговорив саме зі мною, не ігноруючи. Говорив словами, не забираючись до мене в голову. Я дивилася на нього роззявивши рота, здивована почутим.

— Що… Що це означає? — з острахом запитала в чоловіка.

 Я йшла до будинку місцевої знахарки тільки за одним - хотіла позбутися свого прокляття. Я не планувала йти до неї в учениці. Не планувала зустрічати потойбічну істоту. Не планувала божеволіти. Але, зважаючи на все, саме це я й зробила.

— Це означає, що вона допоможе мені виправити мої помилки, — більше він не дивився на мене, що дозволило полегшено видихнути.

— Навчити свого ремесла дівчисько, за якою сама Смерть п'ятами ходить – небезпечне заняття, — похитала головою жінка.

Смерть? Ой, матінко, в що ж це я втрапила?