6

Ми ще трохи поговорили, хвилин пʼять і Лінарі різко згадала що запізнюється на практику, вона наскоро попрощалась і кулею вилетіла з кафе. Я вже теж хотіла йти, поки мене не зупинив офіціант, молодий, високий хлопець з ледь червонуватою шкірою.

- Ви готові розрахуватись?- з дивною посмішкою спитав він.

- Так, звісно,- я глянула в сумочку, але гаманця не було, трясця, і що робити? - Вибачте, я забула гаманець вдома,- я намагалась бути милою, а в цей момент прокручувала в голові різні варіанти як би сплатити рахунок.

- Не варто хвилюватись, я пригощаю.

- Справді?- це було приємно, але я сама собі пообіцяла що наступного разу дам йому гарні чайові.

- Так, якщо погодитесь зі мною прогулятися, тут неподалік є чудовий парк з озером, а моя зміна закінчується за дясять хвилин.

- Ось ти де,- я й не помітила як до мене підійшла Розі, я скрізь тебе шукаю.

- Ем, щось сталось?- я переводила погляд з подруги на офіціанта і назад.

- Так, тобто ні, це важко пояснити,- вона присіла до мене за столик,- принесіть нам чаю будь ласка.

- Звісно, ви бажаєте чогось конкретного?- майже професійно запропонував хлопець.

- На ваш смак, - відповіла Розі.

Коли у неї прийняли замовлення, вона зосередилась на мені.

- Що?- я не витримала коли пауза затягнулась.

- Не розкажеш чому цей хлопець так на тебе дивиться?- це що зараз на осудливий тон в мою адресу?

- Не знаю, я була тут з сестрою Лірана, але вийшло так що їй терміново треба було бігти, а я не взяла гаманець, тому не могла розрахуватись, от ми як раз і намагались домовитися,- бачу що така відповідь її не задовільнить,-  капець Розі, ти чого? Я просто хотіла занести гроші завтра. Ти поясниш що відбувається?

- Пробач, просто я зараз вся на нервах, хтось активно пускає чутки що ти зраджуєш Лірану. - Розі сказала це і вся аж зіщулилась.

- ЩООООО? - я аж піднялась з-за столу, в залі на мить запанувала тиша і всі кинули погляд в наш бік, здається я крикнула надто голосно.

Цікаво, сьогоднішня можлива прогулянка якось мала бути повʼязана з цими плітками? Здається дракониця умисно мене підставила. Я кинула гнівний погляд на хлопця що ніс нам чашки, він бідолага аж запнувся.

- Йдемо Розі,- я потягнула за руку нічого не розуміючу подругу, - зустрінемось біля озера,- це я вже сказала хлопцю проходячи повз нього.

- Розі, ти можеш звʼязатись з Діланом?- ми вже йшли в бік того треклятого парку.

- Звісно, і ти теж, - вона дістала з кишені маленьке люстерко, - просто поклич.

- Ділан!- я старалась не кричати, чесно.

- Мілана? Щось трапилось?- я побачила Ділана в темній кімнаті.

- Потрібна твоя допомога,  можеш підійти до озера, що неподалік академії?- я вперто йшла вперед.

- Через хвилин десять буду, мені варто попередити брата?- Ділан запитально підняв одну брову.

- Не хочу відволікати його від роботи, зараз він постійно зайнятий.- це правда, я завдала йому багато клопоту, а тепер ще й майбутня подорож, треба організувати все так, щоб академія не розвалилась поки нас не буде.

- О, не те що я, постійно вільний і взагалі без роботи.- образився дракон.

- Вона не це має на увазі,- спробувала захистити мене подруга.

- Розі? Дівчата що на цей раз?- Дідько, це Деміан. - хоча не важливо, скоро будемо.

І дзеркало знову стало просто дзеркалом, в якому я побачила зблідлу Розі.

- Ти в порядку?- я аж зупинилась.

- Так, просто Деміан, ти ж знаєш…- на блідому личку звʼявився соромʼязливий румʼянець.

- Ти дарма його відштовхуєш, можливо тобі треба дати собі шанс на щастя?

- Де тільки мені взяти стільки сміливості, я ж знаю що він знає,- я зрозуміла що подруга має на увазі ту ніч з Роландом.

- Але для нього це не важливо, ти ж розумієш?

Це для мене важливо Міла, не будемо про це зараз, скажи краще що ти задумала?

- Ти кажеш що про мене пішли чутки, мене якщо чесно це мало зачіпає, бабульки біля піздʼїзду виробили в мені імунітет до подібного, але я не хочу щоб про Лірана думали погано, як думаєш він вже знає?

- Не знаю Міла. Але навіщо ти покликала Ділана?

- Цей хлопець запропонував мені зустрітись, думаю це мало бути доказом моєї «зради».