46

- Мілано, мені зараз так погано,- Розі знову розплакалась, я обіймала її, мені серце крається бачити завжди усміхнену подругу в такому стані.

- Як вони могли зі мною так вчинити? Чекай.- вона поглянула на мене очима повних сліз,- ти знала! Ти все знала!- вона різко відштовхнула мене ,- ти з ними за одно!

- Не кажи так! Я тільки за тебе! Пам’ятаєш я ще в перший день хотіла з тобою поговорити, я запідозрила що щось не так, ти змінилась за одну ніч, але ти не стала мене слухати і я розумію чому, згодом я побачила видіння і все зрозуміла, але я не мала жодних доказів .

- Ти брехала мені, увесь час!

- Я не мала вибору, я зроблю геть усе, УСЕ для твого щастя, навіть якщо доведеться тобі збрехати, памʼятаєш той день коли я зʼявилась? Коли Ділан мене висмикнув у ваш світ? Ти не єдина дівчина яку обманом хотів заманити Роланд у своє ліжко, таких дівчат багато і вони погодились написати заяви, тому у нас зʼявився шанс увʼязнити його, а буквально сьогодні Матільда зізналася що опоїла тебе, і Роланд про це знав.

- А може я не хотіла цього знати, може було б краще аби ти не пхала скрізь свого носа, тоді мені не було б так боляче!- закричала Розі,- у нас би була сім’я!

- Яка сім’я люба, він програв тебе в карти! Я розумію що тобі боляче, але він жодного дня не засинає сам, навіть сьогодні, в день вашого весілля він знов зраджував тебе.

- О матінко, ти права, пробач, пробач мені….- вона знов залилась сльозами, якби я тільки могла забрати її біль, я б це зараз же зробила.

- Це нестерпно Міла, мені так боляче, аж дихати важко, але я… я… вже ще маю до нього почуття, це пекельні тортури, мене ніби рве на шматки, невже я тепер до віку мучитимусь?

- Ні, звісно ні, я ж казала що зроблю для тебе все, я знайшла вихід, ми звільним тебе від впливу.

Розі намить затихла, а потім тихо прохрипіла…

- Я ж була з ним Міла, віддала йому свою ніч,- вона торкнулась рукою живота.

- На рахунок цього не хвилюйся, я про все подбала, жодних наслідків ночі.

- Але ж хто тепер захоче взяти мене заміж? Я зіпсована.- в голосі відчувся відчай.

- Не смій так думати! Я тобі забороняю, ти будеш щаслива.

- Але цього вже не зміниш. Це назавжди залишиться зі мною.

- Моя хороша, я ж теж вже давно не дівчинка, але Ліран кохає мене, дійсно гідний чоловік не зверне на це уваги, повір. Ти обов’язково знайдеш своє щастя, а зараз я тобі допоможу прийняти ванну, тобі потрібно поспати, 

Коли я вже вкладала Розі загорнуту в сухий рушник вона неочікувано запитала.

- Його стратять?

- Вирок ще не ухвалили, я не знаю точно…

- Не бреши мені, тільки не зараз.

- Я справді не знаю точно, але скоріш за все так, його стратять.

- Зроби так щоб я його не любила, я відчуваю що помру від цього, не переживу якщо його не стане.

- Все буде добре, я про все подбаю, поспи трішки.

Я вийшла з кімнати з каменем на серці, треба випити, у самої аж руки тремтять.

 «Як ти кохана? Як Розі?»- почувся голос Лірана.

«Розі спить, а я шукаю щось спиртовмісне бо зараз просто вибухну, коли страта?»

«Через дві години приблизно, скоро все закінчиться, а ти до речі будь обережна з демонським алкоголем, він дуже міцний»

 «Та його спочатку ще знайти треба, де той чортяка ховає… ооо знайшла»

«Ти тільки при Деміану не називай демонів чортами, образиться, я вже мушу бігти, через дві години приїду до вас»

«Добре, я дуже чекатиму, мені тебе не вистачає»

«Не любиш пити на самоті?»- засміявся дракон

 «Та ну тебе»

 «Я вже скоро буду поряд кохана і ніхто мене від тебе не відірве мінімум тиждень»

Я відчула приємне тепло яке розлилось по всьому тілу, як же приємно коли тебе люблять.

Час тягнувся надто повільно , я випила чарку чогось фіолетового і відчувши як тіло трішки розслабилось пішла перевірити як там подруга

Але яким було моє здивування коли я не знайшла її в ліжку, я перевірила усі кімнати, і раптом побачила у вікно як моя Розі вдягнена у речі демона сідає в екіпаж.

О ні тільки не це, як я могла не помітити що вона пішла? Тепер зрозуміти б куди вона втекла. Хоча я вже знаю.

 « ЛІРАААН, у нас проблеми!»

- Ох Міла, я посивію так скоро, що сталось?- Ліран був у мене за спиною.

- Розі втекла! Ось щойно! 

- Як це? Вона сказала що хоче прогулятись і ти зараз до неї приєднаєшся.

- Вона тебе обманула, ось вона вже поїхала.

- Треба її наздогнати, швидше.

Я ще ніколи не бігала так швидко, але поки ми добігли до свого екіпажу від Розі уже і сліду не лишилось, і це ще Ліран мене за руку тягнув вперед.

- Вона поїхала до нього.

- Трясця, що вона задумала?

Ми всю дорогу підганяли екіпаж, але наздогнати не встигли, лише побачили як вона забігає на задній двір де дуже рідко, але все ж  відбуваються страти.

- Стійте, припиніть негайно, або я заріжу себе!

Це кричала Розі, вона приставила до свого горла ніж та натиснула, на лезо виступила багряна крапля.

Роланд увесь побитий сидів на траві посеред заднього двору, йому мали влити отруту яка позбавить його життя, але Розі не дала цьому відбутися, Деміан, що тримав флакон гнівно зиркнув на мене.

- Тобі хоч щось можна довірити? Від тебе жодної користі!- рикнув на мене демон.

- Деміан!- у відповідь загрозливо прогарчав дракон, але вони мене зараз хвилювали найменше.

- Розі що ти робиш? Віддай мені ніж будь ласка.- я ласкаво промовила підходячи до подруги плавними проками.

- Стій де стоїш! Нікому не рухатись! Не можу цього дозволити, не можу пояснити чому, але якщо він помре я мушу себе вбити,- вона дужче начавила лезом на горло і одинока сльоза впала з її щоки.

- Це ти?- Деміан заревів до смертника.

- Якщо я мушу вмерти через неї, то чому вона має жити?- просипів Роланд.

- То от що ти забув мені сказати.- почулось від Лірана.

- Деміан, відійди від нього.- гиркнув Ліран.

Демон повільно зробив крок вбік, рука подруги трішки ослабла.