42

Цей день настав, через декілька годин весілля Розі, я прокинулась на світанку від передчуття, хоч ми і мали план, але моє єство кричало що щось піде не так, знати б що саме. У нас лише одна спроба.

- Тобі треба заспокоїтися, не потрібно накручувати себе.- Ліран як завжди обійняв і легенько поцілував.

- У мене погане передчуття .

- Що б не трапилось ми їй допоможемо, і Мілана…

- Що?

- Якщо треба буде дій на власний розсуд.

- Що? Але ж…

- У тебе дуже розвинена інтуїція, якщо щось піде не так, вчиняй як знаєш.

- Але це така відповідальність.- тепер мені ще страшніше.

- Кохана усе буде гаразд.

Більше не потрібно було слів, я швидко зібралась і вирушила до подруги, ми домовились, що я допоможу їй зібратися. Тим часом Ліран мав спробувати розговорити Роланда, він останнім часом став втиратись в довіру до цього покидька, а той і радий, водити дружбу з моїм драконом не кожний може собі дозволити.

Ліран

Мене занепокоїло відкровення Мілани, якщо вона думає що щось піде не так, то скоріш за все так і буде, але я ще маю надію що вона просто перенервувала.

- Привіт друже, не забув що у тебе сьогодні весілля?- я нахабно зайшов в його кімнату, і звісно він був там не сам, юна дівчина в його ліжку перелякано дивилась на мене.

- Ліран, тобі обов’язково так вриватися?- Роланд зашуркотів простирадлами, я вже не вперше застаю його з жінкою, але завжди роблю вигляд що нічого такого не сталось, він свято вірить що і я не вважаю за потрібне обмежуватись лише однією жінкою.

- У тебе не так багато часу, до речі крихітко, ти ж розумієш що тобі не варто базікати? - я звернувся до бідолашної, вона була шокована, ніби тільки отямилась, її мабуть теж опоїли диво вином.

- Почекай мене у вітальні, я буду за кілька хвилин.

Поки я чекав вибігла дівчина, в очах стояли сльози, мабуть тільки зараз вона зрозуміла що відбулося. Злість охопила мене, але за лічені секунди від неї не лишилось і сліду, він має вірити в мою прихильність.

- То чого ти так рано? До церемонії ще кілька годин.

- Маю розмову, з цим я можу звернутись лише до тебе.

- Що такого могло статись.

- Є одна дівчина, мені ніяк не вдається її спокусити, каже що у мене вже є жінка її і спокушай, але ж хіба можна насититися лише однією?- ми з посмішками переглянулись.

- Не віриться що хтось посмів тобі відмовити.

- Я про те і кажу, а в тебе мабуть такого і не було ніколи.- лестощі зайвими не будуть.

- Справді, я завжди добиваюсь того чого хочу.

- То допоможи й мені, поділись своїм секретом, я буду перед тобою в боргу. Ми ж все таки друзі.

- Давай поговоримо завтра, сьогодні відповідальний день. Все одно Мілана цілий день за тобою бігатиме.

- У тому й справа, вона ще на світанку поїхала до твоєї дружини, а та дівчина до речі теж запрошена, уявляєш як вона почуватиметься на весіллі подруги після палкого сексу зі мною?- по кімнаті полився сміх.

- Ну якщо так то добре, тільки обіцяй що покажеш мені ту дівчину? Вона для тебе на один раз?

- А навіщо вона мені потім? Швидкі перемоги тому і такі солодкі що бувають лише раз.

- То ти будеш не проти якщо потім я…

- Ахаха, це цікаво, зможемо потім порівняти, до речі можу потім тобі ще декого запропонувати, гаряча дівка.

Як добре що Мілана цього не чує, вбила б. Та мені і самому бридко про це говорити, ніколи не заманював жінок обманом, вони здебільшого самі на мене вішались, та й хизуватись любовними перемогами я вважаю не правильним.

- Я тобі дещо дам, - він дістав з шафи пляшку вина, відкорковану, але повну,- ось, кілька ковтків і вона сама на тебе полізе,- Роланд тримав в руках пляшку,- ти казав що будеш моїм боржником,- не можеш не повихвалятись? Цікаво що ж він захоче натомість, це звісно не важливо, головне взяти з його рук пляшку, це доказ з якого почнеться їх з Матільдою викриття. Але йому довелось мене здивувати.

- Ти дозволиш мені повечеряти з Міланою?- ЩООООООО? Що цей самогубець собі думає, мабуть щось таке він прочитав на моєму обличчі, різко зблід, а я відчув як збільшились ікла.

Той простягнув мені пляшку тремтячими руками.

- Ти не те подумав, я мав на увазі просто вечерю, з тобою, Міланою, Розі, я просто хотів щоб вона пізнала мене краще, я знаю що не подобаюсь їй, тільки не розумію чому, от і хотів подружитися.

Подружитись він вирішив, тварюка, ну нічого зараз я зроблю вигляд що повірив, але коли прийде час тебе допитувати я зроблю це особисто.

- То так одразу б і казав, навіщо провокуєш,- я вихопив пляшку з його рук, видихнув і вже продовжив більш спокійно,- от як би ти відреагував якби я захотів Розі?

- Так а що там, я вже головне від неї отримав, тим паче ми ж друзі, Розі можна і вдвох… ну, ти розумієш.

Я засміявся але хто б знав чого мені це коштувало, хворий покидьок.

- Матиму на увазі, а зараз даруй, маю бігти, перед твоєю церемонією ще треба одну пташку в мою клітку заманити.

 Я вийшов з його будинку весь переповнений люттю, від самосуду мене зупиняло лише навіяна залежність Розі, якби не це я б розірвав його на шматки не вагаючись.

«Що трапилось? Від тебе на все місто пахне люттю»

«Цей виродок вирішив що може домовитись зі мною»

«Про що домовитись?»

«Про те щоб переспати з тобою кохана»

«Будь ласка скажи що ти його не вбив»

«Переживаєш за нього?»

 «Просто хочу зробити це сама, ти ж сам казав що я можу виплавити мізки будь кому, от на ньому і потренуюсь»

«Яка кровожерлива, я лишу його тобі, до речі я зараз в лабораторію, а потім до Деміана, боюсь аби йому дах не зірвало»

«Добре, я чекатиму тебе у Розі»

Мене огорнула хвиля тепла, не знаю як вона це зробила, але Мілані вдалось повністю мене заспокоїти.

За годину я вже знав що за вино мені дав Роланд, все було максимально просто, він додавав туди афродізіак, концентрований, потрійну дозу. 
- Вже знаєш що там?- Деміан підійшов безшумно.