39

Мене роздягли і допомогли приміряти червону весільну сукню, чомусь мені навіть захотілось розпустити волосся.

Коли я вийшла до Розі і її мачухи вони вмить припинили розмову і дивились на мене в усі очі.

- Що? Так погано?- я трішки засмутилась, чому аж така реакція?

- Жартуєш? Ти виглядаєш неймовірно, сама глянь,- Розі підвела мене до великого дзеркала і там я побачила неймовірну дівчину, мені шалено личила ця сукня, ніби її створили саме для мене. Я аж замилувалась

- Я однозначно обираю цю,- Розі вказала пальчиком на сукню в якій саме була вдягнена,- бо тепер цю красу я бачитиму лише на тобі, може попросимо її відкласти для тебе?

- Припини, не думаю що моє весілля відбудеться скоро.

- Хто знає…- промовила Матільда, я обернула до неї і побачила поряд з жінкою Лірана, він так дивився на мене що я аж зашарілася.

- Що ти тут робиш?

- Так Ліран наречену не можна бачити у весільній сукні до весілля.

- Я ж не знав що Мілана так скоро почне підготовку до нашого свята,- з усмішкою сказав Ліран,- можна тебе на хвилинку мила?

Ойой, він же не подумав що я це навмисне? 
Ми зайшли до перевдягальні, знаю тут таке не прийнято, але нам було байдуже.

- Ліран, я не…

- Ти така гарна, можливо дійсно варто відкласти цю сукню,- він обіймав мене і дивився прямо в очі.

- Просто Розі не могла визначитись і попросила мене приміряти одну з тих що їй найбільше сподобалось.

- І я їй за це дуже вдячний.

Він поцілував мене так солодко що всі мої думки відлетіли десь далеко.

- Кхм-кхм, перепрошую, але чоловікам сюди не можна,- до нас приєдналась консультантка і спробувала засоромити, але з нами їй це не вдалось.

- Ти дещо забула у мене взяти, але не переймайся, я про все подбаю,- прошепотів дракон, і я знову згадала про це протизаплідне.

- Я допоможу вам з сукнею,- додала дівчина консультантка.

- Звісно, я вже йду.

Ліран пішов, а мені допомогли вилізти з цієї прекрасної сукні, було навіть трішки сумно її віддавати.

- Перепрошую, можливо я лізу не в свою справу, але вам дуже пощастило з чоловіком.

- Що ви маєте на увазі? 
- Я бачила багато пар, але як на вас дивився цей чоловік, таке не часто трапляється,- вона так по доброму це сказала, що я навіть відповісти нормально не змогла, просто посміхалась,.

- Дякую. Якщо я колись вийду заміж то обов’язково прийду по сукню до вас.

- А ви ще не вибрали дату церемонії? Ваш наречений не виглядає так ніби хоче зачекати, чи …. Ой, пробачте, я не мала цього казати. Ще раз вибачте,- вона хотіла піти, але я спинила.

- Чекайте, а чому ви вирішили що ми заручені?

- Так на вас же мітка ,- вона дійсно виглядала здивованою.

- Ааа, точно, мітка це ж і є заручини, звісно, як я могла бути такою неуважною,- ну лускатий стривай, я тобі покажу де раки зимують.

Я вийшла до всіх у трошки іншому настрої ніж заходила і почула легеньке копирсання в моїй голові, що милий, хочеш дізнатись чи я раптом не довідалась про твою брехню? Я зробила так як він мене і вчив, просто виштовхнула його з своєї свідомості і мабуть трішки не розрахувала сили, бо Ліран аж похитнувся.

А далі вже з усмішкою йшла до подруги виношуючи плани помсти. Ліран до речі йшов із супроводом, якась дівчина несла тацю з напоями. 
Він роздав усім келихи і проголосив тост.

- За щасливу Розі і її коханого!

Всі осушили свої келихи, бо після нескінченних примірок спрага була сильною., у всіх окрім дракона звісно.

- Любий, а коли ми будемо одружуватись? Можливо нам вже варто подумати про дату церемонії?

Ліран аж попирхнувся.

- Думаю краще говорити про це наодинці кохана, зараз же готується весілля Розалії.

- Та я не проти, можемо навіть провести подвійну церемонію.

Тепер ми вдвох з Ліраном були шоковані і не знали що робити, але як не дивно ситуацію врятувала Матільда.

- Доню, це ж твоє свято, хай воно лишиться лише твоїм та Роланда, думаю Мілані в місфу ол Терн захочеться особливого весілля, яке буде лише для них двох.

- Так люба, ти ж продумала усі найменші дрібниці, до того ж куди нам поспішати, у нас ще все життя попереду, правда милий?- я говорила а моє обличчя було як в тигриці перед стрибком.

- Повністю з тобою погоджуюсь. І якщо вже все вирішилось, думаю ми можемо йти, нам з Міланою ще тренуватись треба.

Ми попрощались з Розі та Матільдою і сіли в свій екіпаж.

- Мене чекає скандал?- першим порушив тишу дракон.

- А сам як гадаєш? Як ти міг мені не сказати?

- Кохана пробач, я мав сказати, але думав ти злякаєшся.

- Досить цього твого «кохана» нас же ніхто не чує!

- А я говорив це для тебе, і зараз і там в салоні.

- Що?

- Я кохаю тебе, розумію що це надто швидко, але це те що я відчуваю, я кохаю тебе, і не шкодую що ми заручились, звісно я мав тобі сказати, але боявся що ти мені відмовиш.

- Саме тому збрехав мені? Ти ж казав що мітку можна зняти.,- я розійшлась не на жарт.

- По-перше я цього не казав.

- Як не казав?- це що я сама собі надумала?

- Але її дійсно можна зняти…

- То знімай негайно!- мій крик мабуть і на вулиці почули, цікаво що ті істоти про мене подумали?

- Це трішки проблематично.

- І чому ж це?

- Мітка зникає якщо хтось один з пари помирає.

- Чудово, і що ти робитимеш коли я повернусь у свій світ?

- Мілана! Ти! Не! Повернешся! Це неможливо!- вже і Ліран не витримав і почав кричати.

- Я бачила видіння, і я була в своїй квартирі!

- Ти помилилась, так буває.

- Ти просто віриш у те в що хочеш вірити!

- А ти не хочеш?- він сказав це з такою надією, що вся моя злість ніби випарувалась. Це змусило мене задуматись, чому я так рвусь додому? Звісно там мої батьки, друзі, але тут, тут в мене теж є друзі і є чоловік який хоче створити зі мною сімʼю, то чому ж я вбила собі в голову що зникну звідси назавжди? 
- Я не знаю Ліран, там моя сімʼя, знайоме мені життя…