35

Я миттю пібігла до дзеркала і не страмала розчарованого видиху, я очікувала побачити щось схоже на татуювання чи бодай хоч щось.

-А де мітка?- я була трохи розгублена

- Вона на твоїй аурі, а ти чого очікувала?

- Думала її буде видно на тілі.

- Зате на моєму тілі видно твої мітки,- засміявся дракон,- пішли поставимо ще декілька,- спокусливо прошепотів він.

- Я б залюбки, але час спливає, мене треба зустрітись з Розі, вона ж зможе побачити мітку?- уточнила я.

- Так, а чому ти питаєш?

- Ну як же? Вона побачить в мітку і зрозуміє що у мене не було роману з її батьком!

- Тепер я розумію дівчат яких після сексу одразу лишають самих у ліжку. Чекай, ти погодилась на мітку тільки для цього?- насупився дракон.

- Не хмурся, у моєму світі люди не мітять один одного, тому для мене ця мітка не означає так багато, мені вистачає того, що я знаю що хочу бути з тобою стільки часу скільки зможу.

- Яка ж ти підступна жінка Мілана.- посміхнувся Ліран.

Я за кілька хвилин вже була готова і дуже здивувалася коли біля дверей зустріла свого дракона.

- Не дивись на мене так, я йду з тобою, як мінімум для того щоб ти випадково не прикінчила мачуху Розі, до того ж це важливо для тебе і я хочу бути поряд в такий момент.

Поки їхали я була ніби на голках, все думала як відреагує подруга.

Біля усадьби ми зустріли батька Розі.

- Вітаю місф де Лей, як ваше здоров’я?- ну хто мене за язика смикав, я ж не знаю чи він дослухався моєї поради.

- Дякую Мілана, все добре, вітаю друже, бачу академія подарувала тобі не лише успішну карʼєру, але й на…

- Вітаю Отто, так, дякую, ми прийшли до Розалії, вона вдома?

І чого це він так? Навіщо так перебивати людину, ну чи хто він там, я ще досі не розібралась в цих расах.

- Так, вона вдома, вас хтось проведе до неї, а я вибачте маю деякі справи, не заперечуєте якщо я візьму екіпаж?

- Звісно, сподіваюсь ми погостюємо у вас деякий час.

Ми пішли в напрямку будинку, а мене все непокоїло одне питання

- Ліран, я не знала що академія має екіпажі.

- А академія їх і не має, екіпаж є лише в мене, а тепер вже і в тебе.

- Вау, виявляється дуже вигідно спати з ректором. Якби я тільки знала про це раніше.

- Якби я знав що ти так любиш екіпажі, то розказав би тобі про них ще в першу нашу зустріч.

Отак сміючись ми подолали більшість шляху до покоїв Розі, завдяки видінням я дуже добре орієнтувалась в їхньому будинку, дорогою ми нікого не зустріли, а мені якось не зручно було б після сварки отак увірватись.

Добре що коли ми підійшли до дверей звідти визирнула служниця з тацею заставленою порожнім посудом.

- Передайте міслі Розалії, щи ми прибули до неї з візитом.

За кілька хвилин служниця знову вийшла.

- Місла Розалія просила передати, що не бажає вас бачити.

Ну все, принципи це звісно добре, але й просто так я в академію не повернусь, я як буревій увірвалась до подруги і поки вона не встигла мене прогнати почала свою наперед заготовлену промову.

- Розі ти маєш мене послухати, так ти була права, я трішки заздрила тобі, у тебе був чоловік який звав заміж, а я була самотня,- ох як важко виявляється брехати,- але я усвідомила що це твій вибір, я дуже хочу аби ти була щаслива, я зустрілась з твоїм батьком лише для того аби підготувати тобі подарунок на весілля, до того ж я надихнулась твоєю сміливістю і нарешті зробила крок на зустріч власному щастю,- Ліран пригорнув мене до себе і легенько поцілував у скроню,- Пробач що я так поводилась, ти дуже важлива для мене, я сумую без тебе. Ти зможеш вибачити мені?

На декілька хвилин в кімнатах застигла тиша, я рахувала удари серця, а це було досить складно, бо воно калатало як дурне.

А потім сталось те, чого я не очікувала, Розі обійняла мене.

- Я не витримала і поговорила з батьком, він все мені пояснив, але я була така груба з тобою що не знала як заговорити. Я теж сумувала без тебе і дуже рада що ти тепер теж розумієш що я відчуваю. Вітаю тебе, і вас місф ол Терн.

- Дякую Розі, при неформальній зустрічі можеш звати мене просто Ліран, хто знає, можливо ми будемо дружити сімʼями.

Ось тут Ліран трохи переграв, але здається це помітила лише я.

Весь вечір ми обговорювали весільні сукні та декорації для церемоніальної зали, на мій подив навіть Ліран приєднався до обговорень, я так захопилась, що не помітила як швидко біжить час.

- Дівчатка я маю відійти, а коли повернусь ми з Мілою поїдемо додому, у нас запланований ще один урок, памʼятаєш?- він легенько поцілував мене в губи, а я зашарілась згадуючи попередній «урок».

- Ну розкажуй, ви що живете разом? - Розі не терпілось дізнатись усі подробиці.

- Так, виявляється студенткам можна жити разом з ректором, уявляєш?- ми обидві захіхікали.

- То у вас було щось?

- Так Розі, дещо було, я довго бігала від себе, але він мені подобається, і я не хочу прогавити можливість бути з тим з ким хочу.

- Я теж маю що сказати,- пошепки промовила Розі.

- Ти про що?- так само пошепки відповіла я.

- Я провела ніч з Роландом.

ЩО? Як таке могло трапитись? Що в біса відбувається? 
Здається моя маска трішки злетіла і Розі побачила мої справжні емоції.

- Ти не подумай, не мені тебе засуджувати, але хіба у вашому світі не прийнято виходити заміж цнотливою?

- Так, але яка різниця, у нас весілля за кілька днів, тому …

- А батько знає?

- Звісно ні, ніхто не знає окрім тебе і мами, вона допомогла мені втекти з дому.

От бісова хвойда, я їй всі патли повисмикую, як вона могла підкласти мою дівчинку під того виродка?

Розалі розказувала свої враження, навіть просила поради, а я вкрилась холодним потом і єдине що могла порадити це « Не спи з ним! Тебе опоїли! Це не твої рішення!» але звісно ж я не могла цього сказати.

Мене врятувало те, що повернувся Ліран, на ватяних ногах я пішла до екіпажу і все думала, мені тільки зараз дійшло, що після сексу бувають діти, для Розі треба дістати щось від позапланової вагітності, а я до речі теж мала відкритий секс тож теж потребую якусь пігулку чи настоянку чи що тут в них є.