17

Мілана

Ну що за капець, тільки хотіла відверто поговорити з Зефіркою так цей суккуб приставив до нас якогось незнайомця, і добре якщо б він сидів хоча б за сусіднім столиком, так ні, вмостився прямо навпроти мене, біля Розалі. Я намагалась говорити про щось не важливе, але мене постійно збивав з думки задумливий погляд чоловіка навпроти, Росс здається. Він привітався і увесь час що ми обговорювали дурниці ніяк не вступав в діалог, тож коли мені набридло обговорювати погоду я звернулась до нашого наглядача.

- Росс, може розкажете чому погодились наглядати за нами, як я бачу ви не надто задоволені роллю нашої з Розалі няньки.- і чому я не можу спілкуватись нормально, мій гострий язик колись заведе мене в халепу.

- Ну чому ж не задоволений, в компанії таких чарівних дівчат я б волів проводити увесь свій робочий час,- він подарував нам щиру усмішку і Розалі миттю почервоніла, а я включилась в улюблену гру.

- Тільки робочий час?- я трішки подалась вперед і прямо поглянула в очі безумовно привабливого чоловіка.

- Хіба я можу сподіватись на щось більше? - чоловіка забавляла моя поведінка і він цього не приховував, тим часом щічки Розалі ідеально гармоніювали з кольором її вбрання.

- Допоки не спробуєте не дізнаєтесь,- мені почав подобатись цей чоловік, з ним було значно легше спілкуватись ніж з Діланом.

- Що ж, тоді я не можу не спитати, які у вас плани на вечір?- він теж трішки подався вперед, а в очах смішинки. З боку наша розмова виглядала як дуже відвертий флірт і моя підопічна вже червоніла не від компліментів, а від сорому.

- На жаль не можу відповісти вам прямо зараз, маю деякі справи з вашим другом, але якщо бути відвертою то сподіваюсь на нашу зустріч. Розалі казала що неподалік є гарне озеро яке просто неймовірно прекрасне на заході сонця.

- Невже така гарна жінка не хоче піти в найдорожчий ресторан столиці, а натомість пропонує просто прогулянку біля озера?- він по акторськи відіграв здивування.

- Впевнена що в такій компанії почуватимусь добре будь-де, але якщо ви такий гурман, то можете замовити їжу для пікніку в найдорожчому ресторані столиці.

Нашу подальшу розмову перервала поява Ділана.

- Дякую Росс, ти мене дуже виручив.

- Ну що ти, це я маю тобі дякувати, до речі ти ввечері зайнятий?- і кинув хитрий погляд в мій бік.

- Зустрічаюсь зі старим другом, а що?- Ділан побачив наші переглядання, але поки не розумів що відбувається.

- Тобто просто дружня зустріч, ніяких робочих питань?- я вже ледь стрисувала сміх, Росс так обережно розпитував Ділана.

- Росс, може годі приміняти до мене свої професійні навички? Ти щось конкретне хочеш спросити?- здається Ділан таки напружився.

- Нічого такого, просто я сьогодні вечеряю з Міланою, тож вирішив уточнити чи не запланована у неї якась ділова зустріч.- він не ховаючи смішинок в очах дивився в притул на Ділана.

- Хм, оскільки вона МОЯ партнерка то я поки не можу відпустити її.

Я аж задихнулась від обурення, він щараз виставляє мене як свою коханку?

- Ти ж завжди працюєш один, що змінилось?- обидва чоловіки дивились на мене, а Розалі взагалі злилась з інтер‘єром.

- Всі змінюються, тож як ти розумієш ваша вечеря відміняється, не переживай, голодною я її не залишу.

І знову ці його не пристойні натяки, я вже готова було взірватись, коли Росс почав говорити.

- Що ж Мілана, був дуже радий знайомству, чекатиму з нетерпінням вирішення усіх справ і нашої зустрічі,- і поки Ділан ледь не захлинувся власною отрутою Росс ніжно поцілував мою руку, попрощався з Розалі та пішов.

- Що це було?- Ділан ледь стримуючись нагарчав на мене, його очі і лусочки на вилицях говорили про те що він готовий ледь не роздерти мене на шматки.

- Це я у тебе хочу спитати, що ти собі дозволяєш? Моє особисте життя тебе не стосується.

- Помиляєшся мила, ми тепер працюємо в парі, тому все що з тобою відбувається стосується мене! Я відповідаю за тебе!

- Я не мала дитина щоб ти опікувався мною, до того ж ти б наврядчи приставив до нас людину яка б несла загрозу, тому я не розумію зараз твоєї поведінки!

- Ну нічого я тобі зараз усе поясню, Розалі, ви з Міланою йдете за мною!

Ділан зі злостю вийшов з кафе, навіть не розплатившись, але коли ми спитали про це в офіціанта нам повідомили що Росс встиг заплатити перед тим як пішов, тепер я ще більше хотіла з ним зустрітись.

Ми сіли в екіпаж і поїхали у відділок, усю дорогу Ділан говорив яка я безвідповідальна, але замість того щоб розпалювати конфлікт я просто ігнорувала його і задумливо дивилась у вікно, як все заплутано, як мені розібратись у собі, як бути з Россом, він сподобався мені, але якщо я невдовзі потраплю додому, то буде не чесно зав‘язувати стосунки, та й чи потрібні йому ці стосунки, можливо він нашу з ним зустріч розцінює як просто прогулянку, або дивиться на мене як на дівчину на кілька ночей.

Ще й справа Розалі взагалі ніяк не просувається.

З Діланом теж нічого не зрозуміло, я так задумалась, що аж голова розболілась і пам‘ятаючи минулий досвід я поспішила припинити все це.

- Досить! Досить вичитувати мене, якщо ти хочеш поговорити я готова до діалогу, а от твої звинувачення я слухати не буду.

- Не роби вигляд що слухала мене.